Вибач

Вулиця стелиться білим сувоєм полотна. Холодним і чистим. Будинки обігріті жовтим світлом, вікна — як відхилені дверцята печей. Вулиця дихає, вулиця — розтулена долоня міста, по якій можна прочитати його життя. ....... Юлько сидів за робочим столом та старався зосередитися на математиці, проте його голова повністю була забита іншим. Досі стояла перед очима постать Лілі, зламаної та осамотнілої, після того як вона дізналася що винен Юлько. Хлопець поклав на стіл олівець який вже хвилин 10 крутив в руках. Все, він вирішив - потрібно піти до Славка, зізнатись у всьому та вибачитись. Юлько вагався, дуже вагався, це був просто напросто страх. Але ще тоді коли хлопець краєм ока побачив той вираз обличчя Лілі він вирішив - потрібно мінятися. Ні, звісно він це робив зробити не задля Лілі, а через те що, коли він бачить Славка його мучає совість. Юлько встав з-за столу та почав крокувати по кімнаті так, як його батько кілька днів тому, коли лаявся на Славка. Насправді Юлько не ображався на Славка вже давно, він сам розумів що винен. Не потрібно було дразнити товариша, тоді б він так не розізлився та можливо не було б і зовсім цієї історії. Коли ж Славко прийшов просити вибачення, Юлько, не зміг сказати того чого йому так кортілося. І вийшло так що через свою гордість так непорозуміння хлопці ще більше розсварилися.