Вибач

Юлько, нарешті вирішивши "саме зараз потрібно піти та просити вибачення, бо якщо чекати ранку то можу передумати". Подивившись на годинник, хлопець вийшов з кімнати, мама сиділа на кухні вже переодягнена до сну. - Мамо? - Так? Куди це ти так пізно? - Мені потрібно до Славка. Насправді це я винен, це я був в міліції та сказав замість свого ім'я Славкове. Та й у ситуації зі шпагами теж я винен, я сам почав дразнити Славка, бачачи що й без цього йому нелегко. - Юлько дивився в підлогу, щб не бачити виразу обличчя мами. - Сину.... - Юлько все ж підняв голову та побачив замість злості та розчарування...радість на маминому обличчі - Я так рада що ти зміг зізнатися. Йди, звісно йди, тільки ненадовго, бо вже пізно. Юлько не розумів таку реакцію мами проте вирішив що потім про це подумає та *швидко накинувши куртку, вибіг з дому...* .............. *Стук в двері* Славко, який відпочивав почув що тато, лаючись хто так пізно прийшов, пішов відчиняти. В коридорі стало дуже тихо і хлопець насторожився. - Славку! Це до тебе. - крикнув тато, голос його був здивований Беркута встав та вийшов з кімнати. В дверях стояв розпашілий та червоний Юлько який тяжко дихав через те що, судячи з усього, біг. - Славку, можна зайти? Вибач що пізно. - Юлько дивився собі під ноги говоряи це, тому його вираз обличчя ніхто не бачив. - Так, заходь - Славко був дуже здивований але й зацікавлений. Хлопці зайшли в кімнату та зачинили за собою двері. - Сідай, не будемо ж в дверях стояти - Славко пройшов та сів на диван, запрошуючи товариша. *Юлько мовчки пройшов та сів біля Славка*. - Це був я, Славку...це я назвав твоє ім'я в міліції. Вибач мені. - Юлько говорив це все так само опустивши голову - Та й тоді коли ти поранив мене ,ти ж не навмисно це зробив і взагалі я сам винний, не потрібно було тоді тебе дразнити. Славко сидів мовчки дивлячись на Юлька та переварюючи почуте. (Юлько вибачається? Це що ж таке сталося з ним?) Юлько сидів та чекав реакції. Він був готовий і до звинувачень, до крику, до того що його виженуть. Але ніяк не до цього. Славко обійняв Юлька. - Я знав що то ти, Лілі мені сказала потім - роздався шепіт Славка коло Юлькового вуха, від чого у хлопця пробігло приблизно стадо мурашок. Юлько подивися прямо у вічі Славкові. - Тобто ти мене вибачаєш і не гніваєшся на мене? - Ні, не гніваюсь. Я теж зробив не правильно коли почав битися з тобою на шпагах при тому що ти перший раз в житті її тримав в руках. - Славко щиро посміхнувся другові від чого Юлько посміхнувся у відповідь. Юлько відсторонився. -І..я ще хотів сказати..ти мені подобаєшся.. Юлько дивився прямо на свої коліна, він помітив що Славко досі не забрав руку з його плеча. -Ти мені також - знову пролунав шепіт коло самого Юлькового вуха Юлько від здивування різко підняв голову та широко разпахнутими очима дивився на Славка. У іншого на губах грала легка усмішка та були червоні щоки. -Що..? Але ж ти..ти.. -Тихо..- Славко перехватив підборіддя Юлька пальцями та заставив подивитися на себе. Підсунувся ближче да поцілував друга. Чи можна їх тепер назвати друзями? Ні. Це просто хлопці у яких точно все буде добре.