Будь со мной

            За вікном легко мрячив дощик, лагідно постукуючи по дахах будинків, наспівуючи тендітну та ласкаву мелодію, що нагадувала Канаде її маму. Довговолосе дівча вже давно не крихітне маля, однак все одно пригадувала як мати, сидячи поруч з дитя читала їй різноманітні казки. Ці спогади завжди приносили не тільки ностальгію, а й скорботу. Сьогоднішній день не став винятком. Йойсакі прокинулася від будильника, який програвав мелодію, яку написала Асахіна задля своєї подруги на день народження. Натомість з подарунка на разове прослуховування в особливий для колежанки день, це перетворилося на заспокій-мелодію, що вона включала щоразу, як її брав смуток. Лише ця пісня стримувала музикантку від того, щоб заплакати сльозами, сповненими журбою за матір'ю.

***

            Спустивши ноги з ліжка на холодну через погоду підлогу, Канаде почула, що їй прийшло повідомлення у Найткорд. Зацікавившись, хто це в такий час не спить та не зайнятий, вона підійшла до ноутбука, що забула вимкнути вчора вночі. Це була Юкі, яка побажала доброго ранку та скинула файл для пісні, над якою вони спільно всім гуртом працювали вже кільканадцять днів, збираючись зробити неймовірну пісню, що буде брати за душу краще, аніж будь-яка інша пісня гурту. — Доброго раннячка. Ось текст до нової пісні — Дякую, тобі теж. Я перевірю пізніше, адже сьогодні збираюся завітати до батька.. Останнім часом йому все гірше.. — Йой, зрозуміло. Не турбуйся, любо, все буде добре. Бувай — Спишемося — Дописавши, Канаде зиркнула на годинник, що показував 12:17 і поклала вічно холодну руку на верхівку екрана ноутбука, та вимкнула, згодом закривши ноутбук.

***

            До того часу, як дівча вже закінчило купувати речі для батька, дощ вже стих, лишаючи за собою лише мокрі сліди на дорозі, вікнах та на Канаде, що вирішила не брати парасолю адже "і так скоро скінчиться", але прогадала. Вже на пів шляху до лікарні, їй раптово зателефонували. Йойсакі відходить до лавочки, сідає та ставить кульок на коліна, дістаючи свого телефона. — Ало? Лікарко? — Канаденько, мені прикро вам це казати, але.. Можете не приходити сьогодні. — Що? Чому? — здивовано відповіла вона, піднявши брови ніби говорячи із лікаркою віч-на-віч. — Ваш батько сьогодні помер кілька хвилин тому.. В нього ... — Далі вже Йойсакі не слухала. Її захлиснуло потужною хвилею думок та емоцій, у супроводі кришталевих сліз, що лилися через її очі та відчуття в серці, ніби його прокололи. Скинувши трубку, дівча дало волю ногам, та ніби провалилося зі свого розуму.

***

            Отямилася дівчина від жахливих думок вже вночі на підлозі від сповіщення, обіймаючи ноги. Взявши в руку смартфона, вона побачила що повідомлення було від.. Юкі. Вона писала своїй подрузі не один раз за день - перше було датовано 14:43, приблизно коли Йойсакі зателефонувала лікарка. Разом зі подальшими повідомленнями, вміст можна було описати як "Кей, ти де так довго? Я починаю хвилюватися". Зиркнувши, котра година, вона побачила що колежанка разом з Амією й Енанан. Зібравшись з думками, пальці потягнулися до клавіатури. — Доброї ночі, Юкі. Не хвилюйся, я вже вдома. — Кей! Доброї, заходи до нас, ми вже почали говорити. Заодно розкажеш де зникала. — Я не зайду, в мене... Помер мій батько. — Йой... Прийми щирі співчуття від усього Найткорду. Можеш не заходити, любо, відпочинь. — Дякую. Згодом, все що зробила далі Йойсакі, це відклала телефона на стіл, та впала на ліжко ніби у прірву або з даху. Через спустошеність та виснаження і морально і тілом, Канаде швидко заснула, навіть не думаючи ані про роботу, ані про батька.