Ab imis unguibus ad verticem summum

Вже три дні слізоньки лились по білосніжному личку Оріани. Татари берегли її наче діамант, за неймовірну красу, а донька воєводи дивлячись на свої покривавлені руки згадувала посмішку брата і батька. Дівчина щодня вмирала, бо тужила за самими рідними їй людьми. Поряд закуті в кайдани шли козаки котрі вижили. - Оріаночко, благаю не плач! Батько твій спитає з мене за тебе! - з ніжністю казав Степан. - Не має більше мого батечка! Мене вбили, взяли за рабиню, везуть на чужину в палац султана! Що є ще робити як не плакати? - запитала дівчина. - Пробач мені! Пробач, що не вберіг батечка твого й Андрія вік за це горіти мені в пеклі! - відповів чоловік. - Не кляни себе! Якби думала що ти винен, вбила ж ще три дні тому! - сумно промовила дівчина. Дівчат і хлопців посадили на різні кораблі, хоча для Оріани було все одно, але Чаруна лила гіркі сльози по Степану. Три дні й три холодні ночі дівчат везли морем на зустріч долі. В каюті корабля були лише дві українки всі інші були: гречанками, грузинками, черкешенками, албанками й боснійками. На ранок серед сотні дівчат, відібрали найкрасивіших і найздоровіших, Оріана була серед них як і Чаруна, їх повезли до Едірне в палац султана. Інші ж менш красиві й здорові відправились на невільничій ринок, де стали живим товаром для богатих купців, пашів і агів. Не вартий заздрості була доля тої, що не потрапила до гарему більшість з них вмирали дуже молодими від тяжкої праці й знущань господарів. Палац в Едірне був неймовірно величним. - Негайно, огляньте їх! Благородних ведіть одразу до хамаму! - наказав темнокожий євнух. Служниці гарему почали оглядати красунь одну за одною, Оріану завдяки вишивці на одязі відібрали до благородних, а от Чаруна залишилась з іншими. Оріну із дівчатами провели до турецької бані, де з них змили увесь бруд і кров. Потім невільницям видали одяг і провели до спільної кімнати, де дівчата заснули. Але Оріана прокинулась посеред ночі, ноги самі вели її в невідомому напрямку. Прослизнувши повз охорону красуня прийшла, до озера. - Мамо! Ви мені зараз потрібні як ніколи! - прошепотіла дівчина склонившись над водоймою. Солоні каплі спадали з білосніжного личка до води. - Хто ти така? - почувся чоловічий голос. Оріана піднялась на ноги повернувшись, до незнайомця. Юнак був зачарований красою українки. - Ти новенька? - зачаровано спитав хлопець. - Так! - відповіла турецькою дівчина. - Ти розмовляєш турецькою? - запитав хлопець посміхнувшись. - Так, ти ж не віддаси мене охороні?! - ніжним голосом відповіла Оріана. - Ні за що не віддам! Але тут холодно, ходімо я відведу тебе до палацу! Дівчина всміхнулась. - Я не хочу повертатися до пекла на землі! - українка не могла використати своїх сил на чужині, та їй це було й не треба. - Я проведу тебе до райських садів! - відповів хлопець, протягнув руку. Оріана вклала свою граціозну ручку до сильних рук юнака. Разом вони пішли до палацу. Оріана опинилась в просторих кімнатах, з величезним ліжком, диванами, стелажами із книжками, золотими підсвічниками... - Тут так гарно! - сказала дівчина. - Як тебе звуть? - запитав хлопець. - Моє ім'я Оріана! - відповіла красуня. - Оріано, дозволь дати тобі наше ім'я? - спитав дозволу хлопець. Українка посміхнулась - Якщо воно зможе описати мене тоді я згодна! - відповіла українка. Хлопець уважно подивився в очі красуні й з посмішкою промовив - Твоє ім'я відтепер Маліка! Оріані сподобалось це ім'я - А що воно значить? - запитала донька воєводи. - Королева! Володарка! - відповів хлопець. - І чим же я володію? - запитала красуня. - А це я тобі скажу вранці, а зараз ляж, відпочинь, ти напевне багато пережила! Треба набратись сил для нового дня! - відповів хлопець. Українка підійшла до великого ліжка сівши на нього, а потім поглянула на незнайомця. - Хіба ж можу я спати з незнайомцем в одній кімнаті? - сказала Оріана. - Ти не бійся, лягай, тут ти у безпеці! - відповів хлопець сівши за робочий стіл. Чомусь дівчина йому повірила, і тихенько спостерігаючи за ним заснула. Наступного ранку, Оріана прокинулась, помітивши, що в кімнаті пусто. Поруч із нею лежав лист паперу. "- Маліко, як прокинешся викрикни ім'я Бахар і вона виконає будь-як твоє бажання! Відтепер нікого і нічого не бійся ти під моєю охороною! Дочекайся мене!" Дівчина здивовано посміхнулась. - Бахар! - викрикнула українка. Двері в кімнату відкрились, до спальні зайшли троє молоденьких дівчат і жінка трохи старша. - Доброго ранку, Маліка-ханум! - сказала жінка. Четверо дівчат позаду поклонились, а Оріана здивовано на це дивилась. - Моє ім'я Бахар-калфа і я до ваших послуг, з вашого дозволу ми допоможемо вам одягтись, а потім проводимо до спальні наложниць, де ви разом з усіма поснідаєте! Оріана кивнула. Враз до неї підійшли три дівчини з різними сукнями на вибір, всі вони були дуже гарні та обрати було досить важко. Тому Оріана просто кивнула на одну з дівчат. Дані на вибір піднесли молочна сукня до підлоги з широким драпірованим напівпрозорим рукавом. На сукню надягли напівпрозорий каптан без рукавів з золотою вишивкою, тонку талію підкреслював тонкий золотий. Чорне хвилясте волосся розчесали та залишили розпущеним, а на нього одягли неймовірну прикрасу з невеликою підвіскою що спадає на лоб. Оріана оглядала своє розкішне вбрання в дзеркалі. - Перед тим як провести вас до наложниць дозвольте вам розповісти правила гарему! Дівчина кивнула. Служниці вийшли, залишив Бахар з Оріаною на одинці. - Ви Гьозде володаря, тому вище всіх рабинь, наложниць, служниць і фавориток! Вам мають вклонятись усі крім сім'ї падишаха! Ви не можете інтригувати, сваритись, здіймати галас, бачити чоловіків тощо! Коли вчуєте чиєсь ім'я із приставкою "султан" маєте вклонитись і поважливо розмовляти із такою людиною! Відтепер я ваша наставниця і служниця, буду завжди поруч виконувати будь-які ваші забаганки! Чи є у вас якісь питання, чи бажання? - запитала Бахар-калфа. - Чи не могла б ти знайти мою подругу вона приїхала разом зі мною, її ім'я Чаруна! - попросила дівчина. - Добре, я знайду цю дівчину для вас, але спочатку проводжу до гарему! - сказала калфа. Оріану провели до тієї кімнати звідки вона утекла минулої ночі. - Увага! Гьозде, Маліка-ханум! - викрикнув євнух. Переступивши поріг великої кімнати із рабинями, українка дивувала всіх своєю божественною красою. Стоячі в поклонах наложниці заздрісно дивились на Оріану. Бахар, провела красуню до пишно накритого столу, де нікого не було. - Смачного, пані! - сказала Бахар-калфа зібравшись йти. - Бахар, я все одна маю з'їсти? - запитала Оріана. - Так, якщо хочеш запроси когось до свого столу! - відповіла калфа покинув кімнату. Рабині дивились на стіл Оріани що ломився від страв що звичайним дівчатам не доводилось і бачити не те що смакувати. Українка встала із-за столу, підійшовши до одної зі служниць що наглядали за спокоєм. - Вам щось потрібно, пані? - запитала калфа склонившись. - Так, пригостіть дівчат їжею з мого столу! - відповіла Оріана. Калфа здивовано поглянула на українку, але все ж виконала наказ. Вже за декілька хвилин рабині смакували найсмачніші страви зі столу, а Оріана сиділа на дивані, дивлячись на дощ за вікном. - Що це таке!? - прокричала Бахар-калфа. Рабині повскакували з місць вставши в ряди. - Хто вам дозволив коштувати їжу з султанського столу!? - прокричала жінка. Оріана встала з дивану вийшовши до калфи. - Я пригостила дівчат! - відповіла українка. Бахар пре клонилась перед голубоокою дівчиною. - Але ж це була ваша їжа! Ви певне голодні я накажу накрити вам ще один стіл! - занепокоєно сказала калфа. - Не варто я не голодна! Не свари дівчат, вони не винні ти сама сказала що я можу пригостити їх! - сказала дівчина. - Як накажеш, ходімо тебе кличе володар! - сказала жінка. Оріана здивована пішла за служницею. Оріану провели до тих самих покоїв де вона прокинулась. В кімнаті був той самий хлопець, що ще вчора зустрів її біля озера, а поруч стояли десяток гарненьких дівчат. - Володарю! - Бахар-калфа вклонилась. А Оріана просто с посмішкою дивилась на чоловіка. - Маліко-ханум, варто вклонитися, це ж наш володар! - сказала служниця. Юнак спостерігав за українкою, що поселилась в його думках. - Навіщо ж кланятись, якщо я його гьозде?! - здивовано запитала Оріана, подивившись на хлопця. - Бо це володар чотирьох континентів! - відповіла Бахар. Донька воєводи дивлячись у вічі султана поклонилась. Цей погляд змушував тремтіти володаря, йому дуже хотілось обійняти дівчину, зробити вищою над іншими... - Пробачте, володарю! Я ще не встигла вашу улюбленицю навчити всім правилам! - сказала жінка. - Все добре, Маліка-ханум має правду, вона неповинна вклонятись переді мною! - суворо відповів юнак.