Неисповедимы пути

      Любов дрижить на кінчиках його пальців. Розквітає в серці, проростає глибоко в душі, вкорінюючись у саме його єство. Болем без мук огортає його всього, і він заплющує очі.       Щемлива ніжність, яку боляче тримати в собі, яку хочеться подарувати всю і без кінця, разом із відкритим серцем віддати за безцінь, вклавши в чужі руки ідеальний засіб його знищення. Ставши перед ним, любов'ю усього життя, абсолютно вразливим і беззахисним.       Любов наповнює його собою до самого краю. Тепло, яке розтікається венами, гріє зсередини. Ніжність і м'якість, неначе дотик весняного несміливого тендітного паростка, який дрижить і повільно розкриває свої пелюстки, сором'язливо червоніючи ніжно-рожевим блідим полум'ям.       Такі, як він, не мають відчувати це почуття.       Але любов накриває його з головою. Він палає в ній, але не згорає — вогонь зігріває і не несе болю. Він — абсолютне тепло і блаженне щастя, від якого на очі мимоволі навертаються сльози.       Він тоне у любові. М'які води ласкаво огортають його неначе ніжні обійми. Він задихається в них — від сліз безмежного щастя, що солодко давить у грудях; від тепла, що поглинає його всього — від кінчиків волосся, що розвиваються наче змії, до кінчиків пальців ніг; від ніжних рук, що обережно торкаються спини, гойдають та леліють.       Ріки любові несуть його у далеке море, в океан, туди, де легка безтурботність, де блаженна тиша і спокій. Де захід ніжним рожевим кольором розфарбовує пухкі, легкі, ватно-ніжні та скуйовджені хмари; де сонце пірнає вглиб ультрамариново-синьої води, розтікаючись по її гладі яскравим усміхненим помаранчем. Де тихий плюскіт лінивих вод, і шелест ласкавого грайливого вітру, і різнокольорова мозаїка вкритої ряботинням скляної поверхні, на якій миготят зорі та місяц-хлопак, що хвацько розлігся на спині на антрацитово-чорному небі. Де розсипані неакуратною рукою діаманти та смарагди найдорожчих дорогоцінностей, де затишок і умиротворення кохання усього його життя.       Ріки любові, різнокольорові й незмінно теплі, дарують йому свої бризки, і він проводить рукою по м'якій, неначе шовк, воді. Краплі прозорою важкістю осідають на його віях, і вони дрижать, напівприкриті, поки він спостерігає за плавними рухами чужого тіла.       На блідих губах дрижить несмілива усмішка, і тепла краплина зривається вниз. Вона збігає щокою і розбивається на кутику губ, і він машинально злизує її язиком, з подивом помічаючи, що в неї солоний смак. — О, любий, ти плачеш? — лагідний голос укриває його теплим коконом ніжності, а м'які руки обережно торкаються щік, акуратно проводячи турботливими пальцями.       Він перехоплює їх, цілує ласкаво ніжну шкіру зап'ястка, обережно торкаючись губами пальців, знов притискаючи чужі долоні до свого обличчя.       Допоки гарячі нестримні сльози невимовного щастя, невгасимої любові, яку навіть неможливо передати словами, продовжують тихо котитися вниз. ***       Любовь дрожит на кончиках его пальцев. Расцветает в сердце, прорастает глубоко в душе, укореняясь в самое его естество. Болью без мук окутывает его всего, и он закрывает глаза.       Щемящая нежность, которую больно держать в себе, которую хочется подарить всю без конца, вместе с открытым сердцем отдать за бесценок, вложив в чужие руки идеальное средство его уничтожения. Став перед ним, любовью всей его жизни, абсолютно уязвимым и беззащитным.       Любовь наполняет его собой до самых краёв. Тепло, растекающееся венами, греет изнутри. Нежность и мягкость, словно прикосновение весеннего несмелого хрупкого ростка, дрожащего и медленно раскрывающего свои лепестки, стеснительно краснеющего нежно-розовым бледным пламенем.       Такие, как он, не должны испытывать это чувство.       Но любовь накрывает его с головой. Он горит в ней, но не сгорает — огонь согревает и несёт боль. Он — абсолютное тепло и блаженное счастье, от которого на глаза против воли наворачиваются слёзы.       Он тонет в любви. Мягкие воды ласково окутывают его словно нежные объятия. Он задыхается в них — от слёз безграничного счастья, сладко давящего в груди; от тепла, поглощающего его всего — от кончиков волос, развивающихся словно змеи, до кончиков пальцев ног; от нежных рук, осторожно касающихся его спины, качающих и лелеющих.       Реки любви несут его в далёкое море, в океан, туда, где лёгкая беззаботность, где блаженная тишина и покой. Где заход солнца нежным розовым цветом раскрашивает пушистые, лёгкие, ватно-нежные и взъерошенные облака; где солнце ныряет вглубь ультрамариново-синей воды, растекаясь по её глади ярким улыбающимся оранжевым. Где тихий плеск ленивых вод и шелест ласкового игривого ветра, и разноцветная мозаика покрытой рябью стеклянной поверхности, на которой мерцают звёзды и месяц-мальчишка, лихо разлёгшийся на спине на антрацитово-чёрном небе. Где рассыпаны неаккуратной рукой бриллианты и изумруды самых дорогих драгоценностей, где уют и умиротворение любви всей его жизни.       Реки любви, разноцветные и неизменно тёплые, дарят ему свои брызги, и он проводит рукой по мягкой, словно шёлк, воде. Капли прозрачной тяжестью оседают на его ресницах, и они дрожат, полуприкрытые, пока он наблюдает за плавными движениями чужого тела.       На бледных губах дрожит несмелая улыбка, и тёплая капля срывается вниз. Она бежит по щеке и разбивается в уголке губ, и он машинально слизывает её языком, с удивлением замечая, что у неё солёный вкус. — О, дорогой, ты плачешь? — ласковый голос укрывает его тёплым коконом нежности, а мягкие руки осторожно касаются щёк, аккуратно проводя заботливыми пальцами.       Он перехватывает их, целует ласково нежную кожу запястья, осторожно дотрагиваясь губами пальцев, опять прижимая чужие ладони к своему лицу.       Пока горячие неудержимые слёзы неописуемого счастья, неугасимой любви, которую даже невозможно передать словами, продолжают тихо катиться вниз.