Емоційний портрет

— Зараз я в тебе цією чашкою кину! Ти не бачиш, тут і так гора! Куди ти пхаєш? — Спайс у своїй манері бурчав на кожного, хто додавав йому роботи. Проблема з тим, хто митиме посуд чи прибиратиме зі столу після трапези, була для них постійною. Щоб уникнути суперечок, вони знайшли «геніальне» рішення — використовували рандомайзер на телефоні. Числа розподілили за стажем у групі: 1 — Спайс, 2 — Айсі, 3 — Одін. Четвірка чекала на нового «власника», яким могла стати Марі. — Капітане, коли зарплата? Може, скинемося на посудомийку? — не вгавав Спайс, намагаючись хоч якось врятувати себе від купи тарілок і чашок, що загрозливо височіли у мийці. — Не ний, ми готуємо приблизно раз на місяць, — відрубала Айсі, передаючи ще столові прибори. Зазвичай вони або кудись ходили, щоб поїсти, або замовляли доставку. Готувати щось більше, ніж яєшню, бутерброди і пельмені, особливо ніхто з них не вмів. Спайс сердито кинув ложку в мийку, яка з гучним брязкотом підскочила від дна. Він ще раз глянув на стіл, де залишилися кілька крихт і келихів. — Так і знав, що цей рандомайзер сьогодні проти мене! Упевнений, Одін його підкрутив, — сказав Спайс голосно і далі продовжив бурмотіти собі під ніс про «зрадницьку долю» і «жорстоких друзів». Айсі швидко протерла стіл і, не затримуючись, рушила до вітальні, де вже зібралися інші. Вона помітила, як Марі тихенько сміялася біля Одіна, а Марк, зосереджено хмурячись, гортав щось у телефоні. Хоча Марк часто бурчав на їхню поведінку і невдоволено хмурився через їхні витівки, вся трійця знала: під зовнішньою строгістю він ховав добру душу. Він був готовий захищати кожного з них і дбати про їхній добробут. Іноді навіть занад-то. Капітан іноді отримував по шапці через їхню безшабашну групу, і хоча Марк постійно їм погрожував, його слова рідко сприймали всерйоз. Він був їхнім негласним опікуном, незважаючи на те, що Одін був старший за нього на рік. Між бровами Марка пролягла виразна складка, яка свідчила про зосередженість або приховану тривогу. Оливкові очі уважно ковзали по екрану телефону, вишукуючи щось важливе, а стиснуті губи додавали обличчю суворості. Айсі спостерігала за ним, мимоволі зауваживши, як ця його напруженість лише підсилювала його привабливість. Його зовнішність говорила сама за себе: коротко підстрижене чорне волосся, зведене до мінімальної довжини на скронях, і свіжовибрите обличчя підкреслювали його охайність та увагу до деталей. Загоріла шкіра, що підкреслювала високі скули та чітко окреслену щелепу, надавала йому вигляду людини, яка звикла багато працювати й тримати себе у формі, а чорна обтягуюча водолазка ніби ще більше виділяла рельєфні м'язи плечей та грудей. Вмостившись з ногами на дивані поруч із новенькою, Айсі почала прислухатися до розмови. — Ммм... Це точно не забудеться, — Марі сказала це весело, і було видно, що з неї поступово спадає напруга. — Це комплімент? — підняв брову Одін. Його погляд був досить уважним, але теплим. — Це факт, — Марі хмикнула, її губи злегка зігнулися в усмішці. — До речі, я справді замовив спеціальний рис карнаролі, — похвалився Одін, схрещуючи руки на грудях. — У відео казали, що він не розварюється і підходить ідеально. — Якщо хочеш, можемо якось спробувати приготувати разом, — посміхнулася Марі, її голос звучав більш упевнено, ніж на кухні. Айсі, яка уважно спостерігала за нею, мимоволі відзначила красу дівчини. Блакитні очі Марі нагадували спокійне море, а її густе волосся переливалося золотистими відтінками навіть у приглушеному світлі кімнати. Кінці білявих пасем були завиті в легкі локони, які розсипалися по її спині. — Щось не так? — Марі вловила уважний погляд і злегка зніяковіла. Серед усіх членів гурту Айсі здавалася новенькій найбільш загадковою. Вона рідко говорила і здебільшого просто спостерігала за всіма, ніби зберігаючи свої думки при собі. Марі розуміла, що причина криється у холодності дівчини, але через відсутність досвіду спілкування з такими людьми вона не знала, як поводитися з нею. — Ти добре готуєш? — Айсі схилила голову трохи набік, і її погляд сповнився цікавості. — Ну, я б сказала, непогано. Довелося навчитись — рано почала піклуватися про маму, — відповіла Марі, не заглиблюючись у подробиці. Айсі тут же повернулася в бік кухні і крикнула: — Спайс, вона ще й готувати вміє! Шум води миттєво припинився, і в дверному отворі з’явився Спайс з посмішкою на всі 32 зуби. — Я вже казав, що люблю тебе, Марі? — Не змушуй дівчину соромитися, — пробурчав Марк, навіть не відводячи очей від екрана телефону. — Ох, пробачте, мадемуазель! — Спайс підійшов до Марі, театрально схопив її тонку руку і, перш ніж вона встигла відреагувати, доторкнувся губами до її пальців. — Сподіваюся, ви пробачите мою недоречну прямоту. Марі завмерла. Коли він підняв голову й подивився на неї, їй здалося, що повітря стало густішим. Його ліве око — яскраво-блакитне, як у сибірських хаскі, а праве — темне, каре, — було неймовірно контрастним і водночас зачаровувало. Коли вона дивилася в його очі, здавалося, ніби всі проблеми зникли. Його погляд мав щось заспокійливе, що дарувала приємне тепло. — Посуд мий, романтик нещасний, — голос Одіна раптово вирвав Марі з дивного заціпеніння. Спайс театрально зітхнув і, бурмочучи щось про «зруйновані мрії», «невдячну аудиторію» та «дурний рандомайзер», пішов назад на кухню. Марі нарешті вдихнула, ніби тільки повернулася до власного тіла. Поведінка Спайса, коли той наблизився, її налякала, але чомусь вона не відчувала ані відрази, ані страху. Це було дивно, адже останнім часом її миттєво охоплювала паніка, якщо хтось торкався до неї без дозволу чи попередження. Тільки зараз вона зрозуміла, що Одін щось казав. — Повтори, будь ласка, — попросила дівчина. — Та кажу, що Спайс — дурень, — він зітхнув і встав. — Марі, ти куриш? — Я? Ні, — дівчина одразу скривилася. Вона завжди вважала цигарки отрутою для організму й не збиралася цього змінювати. Айсі зістрибнула з дивана й поспішила на балкон, Одін попрямував за нею. Спайс лише встиг увімкнути воду на кухні, як почувши розмову, швидко вимкнув кран і повернувся до них. — А мене покликати? — хлопець зробив максимально обурене обличчя. — З якими егоїстами я живу! Ніякої вдячності. Я за ними прибираю, я для них порядок підтримую, а вони навіть на перекур не покликали. Фу вам! Все ще бурмочучи, він вийшов на балкон разом з іншими. Марі, проводжаючи їх поглядом, лише зітхнула. Вона щиро не розуміла, як ці люди уживаються разом. — Як ти? — Марк, нарешті відірвавшись від телефону, звернувся до неї. — Чесно? Думала, буде набагато гірше, — дівчина навіть усміхнулася. — Чесно? Навіть я думав, що буде набагато гірше, — Марк посміхнувся у відповідь. — Чому? — здивувалася Марі. Їй згадалося, як він переконував, що все буде добре. Невже брехав? — Я не завжди перебуваю з ними, тільки під час завдань чи вихідних. Живуть вони втрьох. Зараз просто завал із роботою, і в мене не було часу заїхати до них. Я збирався провести з ними бесіду про поведінку. Але вчора мені несподівано зателефонували з Відділу соціальної допомоги (ВСД) СКА і сказали, що ти погодилася саме сьогодні з ними познайомитись. Тому я не встиг особисто поговорити з усіма. Вони втрьох вміють створювати досить дивні враження, думаю, ти помітила. Але, при всіх своїх проблемах, вони справді доволі дружні. Я бачу, що вони щиро хочуть прийняти тебе під своє крило. — Я просто ніколи не розмовляла з переродженими, тому… — дівчина зам’ялася, не знаючи, як закінчити. — Тому хвилюєшся. Розумію. — Марк винувато подивився на неї. — І саме із-за цього я дуже хочу вибачитись. — Він зробив невелику паузу, обираючи слова. — Марі, мене викликають на роботу. Я можу відвезти тебе зараз, або, якщо хочеш, залишайся тут. Хтось із хлопців потім підкине тебе додому. У цей момент двері балкона відчинилися, і трійця повернулася до кімнати. Марі уважно подивилася на кожного з них. Питань було безліч, але залишатися без Марка їй не хотілося. Липкий страх пробіг шкірою, змушуючи її сумніватися у своєму рішенні вступити в цю групу. — Щось трапилося? — Спайс глянув на Марка. — Мені треба на роботу. Пропоную Марі або їхати зі мною, або залишитися тут ще якийсь час, — відповів чоловік. — Це все через лабораторію? Досі не розібралися? — кинув Одін, проходячи повз. Марі одразу відчула запах тютюну. — Щось таке, — коротко відповів Марк, заблокував телефон і поклав його до кишені. Марк не раз відвідував її в лікарні. Але під час кожної розмови він уперто уникав відповідей. Це вже почало дратувати Марі — його намагання убезпечити її від усього, що сталося. Напевно, саме ця згадка про лабораторію змусила дівчину круто змінити свої думки. Вона зрозуміла: якщо зараз поїде, не дізнається нічого нового. А вона вже вирішила, що хоче знати правду, якою б вона не була. Інтуїція їй підказувала, що ця трійця буде більш говіркою, ніж Марк. Ще раз глянувши на тих, із ким, можливо, доведеться працювати, Марі зупинилася на Спайсі. Хлопець лукаво посміхнувся їй, і паніка ледь не перемогла рішучість. — Я ще трохи залишуся, — сказала вона. Усмішка вийшла кривою, але слова прозвучали впевнено. — Точно? — Марк підняв брову, уважно дивлячись на неї. — Точно, — вона кивнула. Можливо, дівчина не отримає одразу всі відповіді, а можливо, трійця теж нічого не знає. Але треба було спробувати потоваришувати. Її недовіра не зникла, але стала більш непомітною. Марі знала, що шкоди їй завдати не зможуть, і це давало їй певний спокій. — Якщо з неї впаде хоч волосина, посаджу за грати всіх трьох, — попередив Марк, дивлячись на Спайса, Одіна й Айсі. — Так точно, Капітане! — вигукнув Спайс, віддаючи честь із явно перебільшеною серйозністю. Марі здивувалася жорсткості формулювання, але промовчала. — Якщо щось станеться або захочеш, щоб я тебе забрав, телефонуй. І не соромся на них жалітися — я точно знаю, якими дурнями вони можуть бути, — сказав Марк із усією серйозністю, ніби хотів закарбувати ці слова в її пам’яті. Марі кивнула й перевела погляд на трійцю. Кожен із них удавано вивчав стіну, підлогу чи стелю, але тільки не Марка й не її. Дівчині стало цікаво: що ж такого мав на увазі Капітан? — Думаю, все буде добре. Мені б хотілося просто побільше поспілкуватися, — посміхнулася Марі. Вони разом провели Марка до дверей, і тепер Марі залишилася наодинці з людьми, із якими, можливо, невдовзі ділитиме свій побут. Усі повернулися до вітальні й розсілися на дивані та кріслах. Дівчина повільно оглядала кімнату, яка справляла враження доволі порожньої та холодної. На одній зі стін висіла велика плазма, що наче домінувала над простором. Два сірі крісла та диван виглядали строгими й мінімалістичними, без жодних ознак затишку. Єдина полиця з книгами й дивною фігуркою — чи то абстрактна скульптура, чи старовинний артефакт — виглядала наче чужорідний елемент у цьому приміщенні. У центрі стояв невеличкий стіл на колесах, а на підлозі лежав простий килим, який ледь додавав тепла стерильній атмосфері. У кімнаті панувала якась відстороненість, ніби вона слугувала лише для формальностей, а не для життя. — Ну, давай, питай, — Спайс уважно подивився на новеньку. Дівчина готувалася перед приїздом сюди. Вона навіть виписувала всі питання, ретельно обдумуючи кожне, намагаючись охопити все, що могло б допомогти їй зрозуміти, що відбувається. Але зараз, коли всі троє дивилися на неї, очікували її слів, все раптом зникло з пам'яті. — А у вас багато роботи? І чому Марк кудись без вас поїхав? — вона вирішила почати з чогось нейтрального. — Мені казали, що вас можуть викликати будь-якого дня. Виходить, ви працюєте без вихідних? — Зараз нас рідко кудись викликають, але це ніколи не передбачиш, — відповів Одін, зітхаючи. — Марк вважає за краще їздити самому, нас берез собою тільки в крайніх випадках, — сказала Айсі, її тон був спокійним, хоча губи стиснулись в лінію. Настала пауза. Марі помітила, як трійця переглядалася між собою, ніби мовчки домовлялися, хто говоритиме далі. Нарешті мовчанку порушив Спайс: — Гаразд, пропоную гру. Щось на кшталт «Шоу інтуїція». Він відкашлявся, дістав із-за крісла порожню пляшку з-під віскі й підніс її до рота, ніби це був мікрофон. — Сьогодні в нас одна категорія: «Я залишилася, бо Марк — придурок, який мені нічого не розповідає». Ви можете обрати будь-яку тему! — Спайс підсів на бильце дивана й простягнув пляшку Марі. Її пробило на невпевнену посмішку — настільки точно Спайс сформулював причину, через яку вона залишилася. Здавалося, що це могло когось образити, але всі сприйняли це абсолютно спокійно. Можливо це було не вперше, коли Марк намагається скрити інформацію. У її голові плуталися безліч слів, і вона не могла вибрати, які з них вимовити. Сердце з кожною секундою билося швидше, наче намагаючись розплутати цей клубок думок. Вона не знала, з чого почати, що запитати чи сказати, і, ймовірно, це відображалося на її обличчі. — Сміливіше, дорогенька, — продовжив він із тією ж невимушеністю. Марі не подобалося це звертання, але не встигла це сказати. Спайс, ніби актор на сцені, встав посеред кімнати й, піднявши уявний мікрофон — пляшку, продовжив: — Використаємо підказку з залу! Наша загадкова особистість номер один... — він театрально обвів поглядом кімнату, а потім сів на бильце поруч із Айсі, підносячи пляшку до неї. — Чи не поділитеся ви, якими здібностями володієте? Айсі спокійно взяла «мікрофон» і без особливих емоцій відповіла: — Можу переміщуватися на відстані. Типу притягувати себе до об’єктів. Передавши пляшку назад Спайсу, вона знову сперлася на спинку дивану, ніби сказане більше її не стосувалося. — Фантастика! — вигукнув Спайс і встав, піднімаючи пляшку вгору, ніби святкував грандіозне відкриття. Потім він перемістився до Одіна, зупинився перед ним і нахилився з пляшкою. — А тепер послухаємо нашого загадкового учасника номер два! Одін зітхнув, узяв пляшку й спокійним голосом сказав: — Керую електроенергією та електричними приладами. — Оце так! Панове, ми в студії чи в супергеройському штабі? — захоплено вдавав Спайс, повертаючи пляшку собі. Він повільно підійшов до Марі, опустився на бильце дивана поруч із нею й простягнув їй пляшку. — А тепер черга нашої новенької! Які неймовірні здібності ховаються у вашій чарівній персоні? — його тон був одночасно жартівливим і підбадьорливим. З одного боку, Марі зраділа тому, що всі троє так відкрито говорили про свої здібності, що набули після переродження. Вона відчула певний полегшення від того, що вони не приховували цього. Але з іншого боку, питання Спайса про неї розбудило неприємні спогади, що занурило її в напруження. Дівчина подивилась на всіх трьох по черзі. Зрозуміло, що вони вже знали, якими здібностями вона володіє, їй потрібно було тільки сказати це вголос. Вона глибоко вдихнула. — А я можу заморожувати, — сказала вона в пляшку-мікрофон, що тримав перед нею хлопець. Раптом Марі розсміялася. Це був не той нервовий, напружений сміх, що супроводжував її останні дні, а справжній, легкий і невимушений. Він тривав усього кілька секунд, але залишив по собі дивне відчуття полегшення, ніби важкий камінь зрушив із її плечей. Ситуація здавалася їй трохи абсурдною — говорити щось настільки особисте в пляшку, сидячи серед незнайомих і доволі дивакуватих людей. Проте ці кілька слів стали для неї несподіваним ключем до звільнення від одного з тягарів, що її турбував. — Тепер ти або кажи, або питай, — Спайс передав їй пляшку, примруживши очі. Марі посміхнулась, піднесла уявний мікрофон до його губ і спитала: — Спайс, а ти? Що вмієш ти? Вона подивилася в його різнокольорові очі й раптом відчула, як губиться в них. Щось у його погляді змушувало розслабитися, хоча вона не могла точно сказати, чому. — А я вмію керувати емоціями. Але ти й так це відчула. Дівчину ніби облили холодною водою. Легкість миттєво зникла, її накрило хвилею гніву. Вона вже хотіла щось сказати, але Спайс знову заговорив: — О, я знаю, що ти зараз злишся на мене. І навіть без своїх здібностей це розумію. Але дозволь пояснити, — почав він, відсідаючи на кресло навпроти. — Я бачу емоції людей. Можу їх або посилювати, або приглушувати. Зараз я просто зменшив твою напругу. Так, це порушення особистих кордонів, і ти маєш право на це злитись. Але я ніяк не впливав на твої думки чи рішення. Емоції дівчини змішалися в хаотичному вихорі: гнів, образа, подив, роздратування. Усередині все кипіло, а легке тремтіння пальців видавало її внутрішній стан. Все ж таки не варто було навіть намагатись комусь довіряти, її знов використали. — І що, ти вважаєш це нормальним?! — нарешті запитала вона, голос тремтів від злості. Спайс нахилив голову, ніби розглядаючи її реакцію, а потім вальяжно сів у крісло. — Так, — відповів він коротко, але твердо. — Як ти посмів? — гнівно вигукнула Марі. Вона кинула різкий погляд на Одіна й Айсі, які мовчки сиділи, спостерігаючи за їхньою суперечкою. — І ви знали? Вона відчувала себе обдуреною, розгубленою та злою. Тепер вона нарешті зрозуміла, чому, зустрічаючи погляд Спайса, її тривога розсипалася, наче дим у вітрі. Його очі ніби затягували в себе, зупиняли хаос у її голові. Але цей вакуум виявився зовсім не підтримкою. Він був пасткою, прихованою маніпуляцією, яка повинна була змусити її почуватися безпечно поряд з ним. Неочікувано Айсі підвелася зі свого місця і підсіла ближче до Марі. Вона обережно забрала пляшку з її рук і заглянула їй прямо в очі. — Знаєш, — несподівано почала Айсі, її голос був напрочуд спокійним, навіть байдужим. — Я б багато віддала, щоб зараз просто позлитися, як ти. Вона підділа чорним нігтиком етикетку на пляшці й почала повільно віддирати її. — Після переродження я опинилася на протилежному боці від тебе. Зараз усе стало буденним, стерлося. Але спогади… Спогади про те, як я була щаслива навіть від дрібниць, усе ще живі. Їх дуже мало, але іноді здається, що це єдине, що в мене залишилося. Айсі провела пальцями по поверхні пляшки, ніби пестила домашню тваринку. Її рухи були м’якими, навіть заспокійливими, але карі очі залишалися холодними й порожніми. — Ти чула колись, що з холодних роблять ідеальних убивць? — запитала Айсі раптово. — Адже вони іноді взагалі не відчувають докорів совісті чи страху. Марі хотіла щось сказати, заперечити, але слова застрягли в горлі. Вона лише кивнула, не зводячи очей з дівчини. — Такі холодні підривають будівлі разом із собою, просто щоб перед смертю пережити сильні емоції. — Вона тихо видихнула, стискаючи пляшку трохи сильніше. Блондинка поглянула на Одіна у якого поміж брів залягла складка, Спайс же просто дивився щось в телефоні. — Інколи Спайс завищує мої емоції, і я знаходжу це… приємним, — продовжила Айсі, дивлячись Марі прямо в очі, ніби шукала там відповідь. — Ти будеш вважати мене дивною за це? За те, що кольори й аромати здаються мені яскравішими, чіткішими? За те, що саме в такі моменти я відчуваю себе більш живою, а не бездушним роботом? Марі заплющила очі, перериваючи зоровий контакт, ніби намагаючись вирватися з невидимих тенет, що стискали її свідомість. В її розумі почали сплутуватись думки. Складно було сказати, кому з них було важче — "холодним", які хоч і відчували емоції, але так слабко, що іноді губили свою людяність, чи "гарячим", які намагались приборкати надлишок почуттів, що кидав їх у вир пристрасті. Її гнів нікуди не зник. Він вирував усередині, подібно до розпеченої лави, яка терпляче чекала моменту, щоб вирватися назовні. Але поступово прийшло несподіване розуміння. Тонкий голос логіки прошепотів їй у вухо, змушуючи подивитись на здібності Спайса під іншим кутом. «Нічого страшного не сталося», — повторювала вона подумки. Та ці слова залишалися порожніми. Вони не приносили їй ні полегшення, ні спокою, лише існували самі по собі, не маючи підтвердження. «А що, як наступного разу Спайс змінить щось у мені? А може, вже змінив? Можливо, навіть зараз мої думки — результат його втручання?» — ці питання, мов отруйні шипи, впивалися в її свідомість, накручуючи паніку з новою інтенсивністю. — Мені не зрозуміло, що ти зараз відчуваєш, — тихо сказала Айсі, знов крутячи бутилку з під міцного алкоголю. — Один мій друг якось сказав: жити з такою яскравістю емоцій — це як стояти в полум’ї, яке тебе випалює. Найпростіше, що можна зробити, — пустити собі кулю в голову. Ці слова вдарили Марі, наче блискавка, пронизуючи її до самого серця. Її пальці мимоволі стиснули бильце дивана, ніби це могло втримати її від розпачу. Вона відчайдушно намагалася відкинути цей моторошний образ, але картинка вперто застрягла в її свідомості, безжально нагадуючи про нещодавні події. — Я бачу, що ти розумієш мене, — тихо сказала Айсі, її голос став майже ласкавим. — Тому, перш ніж ти вирішиш, що Спайс тобою маніпулює, подумай: для когось він рятує життя, навіть якщо ненадовго. Можливо і тобі колись знадобитись його допомога. Перед очима знову з’явився образ невеликої кімнати з м’якими білими стінами, маленьким віконцем, металевими утримувачами та шприцами з рідиною. Серце Марі почало калатати, дихання стало важким і частим. Вона силкувалася відігнати ці спогади, що постійно переслідували її в нічних жахіттях, але страх і паніка не відступали. Раптом рука Айсі лягла поверх її, і легкий дотик поступово привів Марі до тями. Шатенка погладила її, а потім переплела пальці з її руками. — Не дихай так швидко, змушуй себе заспокоюватися, — тихий, м’який голос Айсі пробився крізь туман тривоги. — Ніхто з нас не хоче тобі зла. Навпаки, ми тут, щоб допомогти. Ми всі вже не перший день живемо у світі, який не бачать інші. І знаєш, я б навіть здивувалася, якби ти до нас прибігла з розкритими обіймами. Ти можеш піти, якщо захочеш, і ніхто тебе не засудить. Але якщо ти вирішиш залишитися, тобі доведеться звикати до всього цього. І до здібностей Спайса — теж. — Якщо хочеш, можеш дати ляща Спайсу. Він не образиться, — додав Одін намагаючись, якось розрядити атмосферу. Спайс лише підняв брову, але промовчав. Марі спочатку розгублено дивилася на переплетені руки, потім перевела погляд на хлопців, які сиділи навпроти. Щойно вона кипіла ненавистю до всіх трьох, але тепер сама не розуміла, що відчуває. Її емоції після того, як вона прокинулася за межами лабораторії, стали непередбачуваними — спалахували і згасали з неймовірною швидкістю. З одного боку, вона боялася втручань. Їй не хотілося, щоб хтось дізнався, що вона відчуває — це здавалося їй таким самим, як ходити оголеною, вразливою й незахищеною. Але з іншого... Що, якщо це дійсно допоможе їй наступного разу зупинитися? — Як ти це робиш? Ти справді бачиш усе, що я відчуваю? — Марі кинула насторожений погляд на Спайса, намагаючись оцінити, наскільки він може бути небезпечним. — І так, і ні, — відповів він, ховаючи телефон у кишеню. — У кожної людини є свої кольори, що відповідають різним емоціям. Наприклад, радість Айсі зазвичай блакитна, а у тебе й Одіна — зелена. Але іноді ці кольори переплітаються або змінюються, і розібратися, що стоїть за кожним, стає значно важче. Я можу побачити, що ти відчуваєш, але це не завжди означає, що зрозумію ці емоції до кінця. Марі стало цікаво, як Спайс бачить світ. В її уяві всі люди були схожі на різнобарвні вогники. — Зазвичай мені потрібно вдивлятися, щоб зрозуміти, що означає певний колір. — Продовжував хлопець. — Хоча я намагаюся не зосереджуватися на цьому, бо знати чужі почуття — це не завжди приємно. Але буває, що емоції настільки яскраві, що їх неможливо ігнорувати. Наприклад, зараз твоя тривога настільки виразна, що її важко не помітити. Але, коли я трохи приглушив її, побачив поруч заплутані сум, злість і невпевненість вони трохи інших відтінків червоного, ніби просто змішались з іншими кольорами. — Він почухав голову, усміхнувшись трохи розгублено. — Це складно пояснити словами. Емоції постійно змінюються. Іноді я інтуїтивно розумію, що чим є, хоча сам не можу пояснити як. А інколи все зовсім навпаки — ніби людина закривається, і тоді мені доводиться впливати, щоб розібратися. — Як впливати? — Марі нахилилася вперед, трохи насупившись. — Зазвичай через зоровий контакт. Як кажуть, очі — дзеркало душі, — промовив Спайс. Він підняв руку й двома пальцями, вказівним і середнім, спершу вказав на свої очі, а потім перевів жест у бік Марі, мовби підкреслюючи зв’язок. — Але зараз ти на мене не впливаєш, — Марі обережно вдивлялася в його різнобарвні очі, шукаючи в них щось більше, ніж просто відповіді. — А ти ж зараз теж нічого не заморожуєш, — Спайс хмикнув, знов почав крутити намистини на браслеті. — Це залежить від бажання. Якщо просто дивитимешся мені в очі, нічого не станеться, обіцяю. Він зробив паузу, наче намагаючись підібрати правильні слова. — Перепрошую за свої дії, — додав він щиро. — Обіцяю, без нагальної потреби більше цього не робитиму. Вважай це демонстрацією. Сподіваюся, ти розумієш, що злого умислу в мене не було. Марі мовчала, роздумуючи про щирість слів. Вона не знала, чи могла йому довіряти, але в його тоні було щось таке, що змушувало її сумніватися у власній настороженості. Як їй тепер сприймати Спайса? Як ворога, здатного втручатися в її свідомість, чи як людину, яка, можливо, лише хотіла допомогти? — Зроби це ще раз, — Марі серйозно подивилась в очі хлопця. Вона зосередилася, намагаючись приховати всі свої емоції. — Що саме? — Лукава усмішка майнула на обличчі Спайса, але очі залишалися уважними. — Я хочу зрозуміти, як працює твоя здібність, — Марі не відводила погляду, сповнена рішучості. — І навчитися одразу розпізнавати, коли ти втручаєшся в мої емоції. Спайс лише хмикнув, і через кілька секунд Марі відчула, як її тіло поступово розслабляється. Здавалося, ніби її огорнула невидима хвиля тепла, яка змивала напругу шар за шаром. Емоції, що досі тиснули на неї зсередини, наче розтанули, залишивши по собі легкість і спокій, схожий на відчуття після довгоочікуваного масажу. Проте, коли Марі уважніше прислухалася до себе, то зрозуміла, що нічого з її емоцій не зникло повністю. Хлопець просто приглушив те, що було найгострішим і найтривожнішим, послабивши негативні переживання. — Ти нічого не забрав, — тихо промовила вона, коли хлопець відвів погляд. — Просто… згладив краї. — Щось на кшталт цього. Якщо захочеш повторити, тільки скажи, — його усмішка була лагідною й навіть теплою. — Добре, — зрештою відповіла вона, трохи розслабивши плечі. — Але якщо я хоч раз відчую, що ти маніпулюєш мною… — Не відчуватимеш, — втрутилася Айсі, спокійно кажучи. — Спайс може дратувати, але маніпулятор із нього поганий. Він радше дасть тобі в голову за те, що ти зациклюєшся на чомусь, ніж буде хитрувати. — Айсі, ти явно перебільшуєш, — буркнув Спайс, але не став заперечувати повністю. Марі задумалася на хвилину, перш ніж запитати: — Якщо ти можеш приглушувати мої емоції, ти можеш зробити так, щоб я відчувала щось інше? Цього разу він на мить задумався, перш ніж відповісти. — Теоретично — так, але це було б неправильно. — Чому? — Бо це вже не твої емоції, — він подивився їй прямо в очі. — А я не хочу бути тим, хто змінює людей проти їхньої волі. Ці слова примусили її замовкнути. Марі здалось, що за ними стояла власна історія хлопця але нічого не відповіла.