Емоційний портрет

— О, пішли сміливі питання, — весело сказав Спайс, потягуючись. — Оголошую рекламну паузу на нашому шоу і запрошую всіх бажаючих пройти на перекур. Марі залишилась у кімнаті, а всі інші вийшли на балкон. Вони дістали цигарки з пачки Айсі й закурили. Одін спостерігав за димом, що видихнув, і мимоволі думав, наскільки той схожий на туман, який сьогодні огортав місто. На вулиці вже стемніло, але ліхтарі ще не увімкнулися, і місто здавалось застряглим між світлом і темрявою. Одін нахилився до вікна, вдивляючись у похмурий пейзаж, поки холодний вітер пронизував його обличчя. Вікна їхньої квартири виходили на вузьку вулицю, затиснуту між п’ятиповерхівками. Односмугова дорога, по якій ледве могли проїхати автомобілі, із-за тих хто паркувався на узбіччі, постійно ставала причиною заторів. Машини, не маючи змоги об'їхати одна одну, часто зупинялися, водії нервово сигналили. Додаткового хаосу додавали пішоходи, що поспішали по своїм справам. Айсі та Спайс мовчки стояли поруч, занурені в свої думки. Балкон став для них тимчасовим притулком, місцем, де кожен з них перебував у своїх роздумах, не порушуючи тишу. Із-за розмови з Марі, Одін почав мимоволі згадував своє минуле. Часи, коли його серце билося від адреналіну, коли він занурювався у хаос хакерських атак. Він жив цим — віднаходив вразливості, долав захисні бар’єри, писав бездоганні алгоритми, які ставали його підписом у світі коду. Кожен успішний злам дарував відчуття тріумфу, підтверджував його силу, розум, винахідливість. Тепер він стояв на іншому боці барикад — будував ті самі системи, які колись зламав би за кілька годин. Захищав від таких, як він був раніше. Без ризику, без хвилювання. Лише чітка рутина: проекти, звіти, стратегічні рішення. Завдання зводилися до одноманітного повторення. Світ навколо став надто передбачуваним. Він подумав, як дивно, що, маючи стільки грошей і можливостей, він все одно відчуває, що чогось бракує. Числа не захоплювали, угоди не викликали ейфорії. Раніше кожен успіх був викликом, а тепер — просто ще одним пунктом у списку справ. Сумуючи за часом, яке колись наповнювало його захопленням і справжнім щастям, Одін згадував, до чого це його привело. Йому здавалося, що його життя схоже на код із критичною помилкою або навіть програму, заражену вірусом. А що, як він сам і був цим вірусом? Думка важким тягарем осідала в голові. — Земля викликає Одіна! — Спайс перервав його думки легким ударом по спині. — Ти там у своїй печалі не захлинись. Одін зробив останню затяжку, викинув недопалок у попільничку й мовчки повернувся до кімнати. Насправді йому хотілось викурити ще одну цигарку, але він собі це не дозволив. Чоловік швидко кинув погляд на дівчину і хлопця, що ще залишилися на балконі. Спайс, мов непомітний рятувальний круг, підхоплював його у моменти, коли здавалося, що безодня поглинає. Навіть Марк, який слідкував за ними всіма, не здогадувався, як часто саме Спайс йому допомогав. Одразу попрямувавши на кухню, Одін глянув на раковину, де ще залишилося кілька тарілок. Спайс, як зазвичай, так і не домив посуд. Чоловік зітхнув, відкрив воду і почав ретельно терти всі тарілки губкою. Йому подобалась чистота, але це захоплення здавалося чимось із минулого. Життя з хаотичним і безтурботним Спайсом змусило його змиритися з тим, що надовго порядку тут не буде. Закінчивши з посудом, Одін дістав чотири склянки, насипав у них льоду й узяв пляшку темного рому та Coca-Cola. Вечірні посиденьки з напоями тут були звичайною справою. Коли він повернувся до вітальні з цим набором, Спайс одразу пожвавився. Надзвичайно емоційний хлопець часто втомлював Одіна, змушуючи його тяжко зітхати. Іноді здавалось, що Спайс спеціально вів себе як підліток в пубертаті, але можливо саме це надавало життєрадісності їх компанії. Хлопець натомість миттєво схопив пляшку рому, наче боявся, що її хтось забере, і підніс ніби мікрофон, знов граючи роль телеведучого, виголосив: — Ітак, рекламна пауза завершена! У нас в ефірі з’являється новий гість! — він демонстративно вказав на чорну з хрестом пляшку Bumbu й пересів ближче до Марі. — Ну що, ти з нами? Марі задумливо глянула на хлопця, який посміхався, а потім перевела погляд на алкоголь у його руках. Новенька виглядала тихою, але водночас не такою напруженою, як раніше. Одіну стало цікаво, подивитись очима Спайса на її емоції. — Невизначеність? — Спайс витягнув із кишені монетку й підкинув її вгору. — Пропоную вирішити це на волю долі. Орел чи решка? — Орел, — трохи нерішуче відповіла Марі після майже хвилинної паузи. — Окей. Орел — я наливаю тобі колу, решка — додаю до неї трохи рому. Згода? — Спайс підкидав монетку, чекаючи на відповідь дівчини. Марі кивнула. Монетка підлетіла вище ніж в минулі рази, кілька разів перевернулася в повітрі й упала на долоню Спайса. Він показав результат: решка. — Ну що, налити? — ще раз уточнив він, залишаючи їй останнє слово. — Трохи, — погодилася Марі. Спайс приготував їй легкий коктейль, додавши лише невелику кількість рому до газованого напою і віддав пляшку Айсі, яка розлила в інші склянки трохи рому . Одін тихо всколихнув свою склянку, спостерігаючи, як лід у ній торкався стінок, переливався і стукотів. Зробивши ковток, він відчув, як напій розкрився багатогранним смаком. Спершу різкий і насичений, він швидко змінився пряними і фруктовими нотами. Ледь відчутна солодкість не домінувала, натомість підкреслюючи складність композиції. Десь на задньому плані вишукано спливали відтінки сухофруктів, які додавали напою об’ємності. Одін відкинувся назад, дозволяючи смаку поступово танути в роті. Усе виглядало інакше, ніж завжди. Зазвичай він сидів поруч з Айсі на дивані, а вони втрьох, сперечаючись чи жартуючи, могли годинами обговорювати дурниці. Вони навіть не використовували склянки, передаючи пляшку з рук у руки, і в цьому була своя неповторна атмосфера. Та ж порожня пляшка, яка тепер виконувала роль мікрофона, ще минулого тижня була частиною їхньої невимушеної церемонії. А зараз їх було четверо. Нова постать в кімнаті порушувала звичний порядок. Але Одін, несподівано відчував задоволення. Два хлопці, дві дівчини, двое холодних, двое гарячих — симетрія, яка ідеально вписувалася в загальний малюнок вечора. Це було незвично, але водночас, ніби все саме так і задумувалося. — Спайс, принеси фрукти, — попросила Айсі, її голос прорізав тишу, що запанувала в кімнаті. — Спайс, Спайс, Спайс! Чого вічно я? — хлопець пішов в сторону кухні, бурмочучи далі. Менш ніж за хвилину тарілка з фруктами опинилася на дивані між двома дівчатами. — Це ж не ваші справжні імена? — несподівано запитала Марі. — Ні, — усміхнувся Спайс. — Це скоріше прізвиська. Щось на кшталт: ми відмовилися від минулого життя після переродження. — А чому саме ці? — Марі здивовано оглянула кожного, шукаючи якусь логіку. — Ну, з Одіном усе просто, — почав пояснювати Спайс. — Подивися, на кого він схожий? — На Одіна з Асгарду? — припустила вона. — На Тора з Marvel, — кинула Айсі, не піднімаючи погляду. — Тоді чому Одін? — Марі з нерозумінням дивилася на чоловіка з сіро-блакитними очима. Сам чоловік тяжко зітхнув і розстебнув ґудзик на сорочці, ніби готуючись до історії, яку ось-ось розповість Спайс. Коли Одін вперше приєднався до цієї компанії, Айсі та Спайс уже користувалися вигаданими іменами. Хто саме придумав цю традицію, він достеменно не знав, але припускав, що, якщо Марі все ж долучиться до них, їй також придумають нове ім’я. Пів року тому, до того як Одін став частиною групи, Айсі та Спайс жили в домі Марка. Але коли доєднався четвертий учасник, Капітан врешті не витримав і поставив ультиматум: або вони шукають власне житло, або він звільняється, бо не витримає життя з ще одним переродженим. Можливо, СКА і були проти залишати їх без нагляду, але Марк був непохитним. Спочатку Одін не розумів, чому Марк так категорично налаштований, але, поживши разом зі Спайсом, він іноді й сам був готовий переїхати на вулицю. До Айсі претензій майже не виникало. Іноді здавалося, що її взагалі немає вдома — вона була дуже спокійною і, в більшості випадків, не говіркою. Хоч Одін і сам був холодним, навіть йому це здавалося дивним. Хоча, звісно, вона не завжди була такою незворушною. У рідкісні моменти Айсі могла проявити емоції, які, хоч і не були бурхливими, все ж показували, що за її крижаною маскою ховається щось живе й справжнє. Перед очима Одіна промайнув спогад про їхню другу зустріч із Марком. Тоді Капітан навіть двері не хотів відчиняти повністю, побачивши Спайса з Айсі. — Ви такі голосні, що навіть привиди в підвалі вас бояться, — сказав Марк і, не чекаючи відповіді, грюкнув дверима перед носом трьох гостей. Звісно, Марк не міг бачити привидів, які сиділи в альтанці біля дому й імітували застілля. Зараз, Одін вже знав, хто саме навчив їх цьому і ким були перші товариші по чарці у Спайса після переродження. Але після цієї короткої розмови господар дозволив їм зайти лише для того, щоб забрати свої речі. Одін приєднався до СКА не одразу, а лише через місяць після переродження. В цей час він перебував у спустошеному стані: йому було байдуже до того, де спати чи що їсти. Він був як машина, що функціонує без емоцій. Спайс і Айсі, після знайомства не полишали його в спокої. Вони буквально тягли його за собою всюди і на кожен перегляд нової квартири в тому числі. Між ними постійно спалахували суперечки, і, зрештою, вони залишили вибір житла за Одіном. Це здалось йому дивним, адже знайомі вони були тоді ще погано. Він обрав квартиру в центрі міста, замість того, щоб вибрати верхній поверх новобудови і Айсі на знак незадоволення перестала з ним розмовляти майже тиждень. Від спогадів його відволік голос Спайса: — Бо він не вміє молотка тримати в руках, — засміявся Спайс. — Коли ми тільки оселився тут, він вирішив полицю прибити. Спочатку забив цвях криво, а потім, витягаючи його, заїхав собі кулаком в око. Ходив із фінгалом, як пірат. Я мало не всцявся зі сміху! А потім згадали, що в Одіна одне око, і якось так прилипло. Марі засміялася, усвідомлюючи, що шукати логіку в цих іменах марно. Вона поцікавилася: — Ви справжні імена не назвете? — У цьому немає сенсу. Що було, те минуло, — відповів Одін, який за ці кілька місяців ледь сам не забув своє справжнє ім’я. Як би йому це не здавалося дивним спочатку, зараз його нове ім’я вже звучало природно. — А інші імена звідки взялися? — Марі перевела погляд на Айсі. — У Айсі, є не тільки ім’я, а ще й прізвище, — загадково відповів Спайс. — Вгадаєш? — Жодних ідей. — Дісі, — сказав він, але, побачивши нерозуміння в очах новенької, пояснив: — Ну, гурт. Марі тільки звела брови від нерозуміння і зробила ще один ковток. — Оце погано, Марі. Вона тебе подушкою посеред ночі задушить, якщо тобі не подобається рок, — Спайс кивнув на шатенку. — AC/DC не чула? — Чула, — нарешті зрозуміла Марі й перевела погляд на навушники, що висіли у Айсі на шиї. Тепер усе ставало зрозумілим: дівчина явно була меломанкою. — У цієї притрушеної будильник о п’ятій ранку! О п’ятій, мати його ранку! І на всю гучність грає це кляте AC/DC! — Взагалі-то, це класна група, — образилася Айсі, знизавши плечима. — Не о п’ятій ранку, — хором відповіли Одін і Спайс, чим викликали у Марі щирий сміх, що ледь не розплескала свій напій. — Окей, а ти, Спайс? — вона глянула на хлопця напроти, але відповіла Айсі. — Він просто від передозу помер. — сказала Айсі ніби це була звичайна справа. Марі розгубилася, не знаючи, як реагувати. Дівчина просто відкривала рот і закривала так і не вимовивши жодного слова. — О, до речі, ми плавно перейшли до твого попереднього питання, — сказав Спайс, зовсім не переймаючись. Хлопець одним ковтком допив все що було в склянці. — Я торгував наркотиками і сам іноді приймав. Ну, і трохи, чи, може, не трохи, перебрав. У підсумку мене відкачав брат брінтом. Це була найдивніша тусовка в моєму житті. По факту, остання. Він засміявся, ніби це була чергова кумедна історія, й простягнув склянку з льодом Айсі. — Я був ідіотом, який просрав своє життя в 23 роки, — Спайс узяв уже наповнену склянку. — І я досі не знаю, чи дякувати цій херні, що воскресила мене, чи проклинати її. Одін мовчки допивав свій ром, спостерігаючи за Спайсом. Хлопець говорив про своє минуле з такою легкістю, ніби це був дурний анекдот, але в його очах іноді спалахував ледь помітний відблиск болю, такий короткий, що міг здатися ілюзією. — Це жахливо, — нарешті прошепотіла Марі, хоча сама не була впевнена, чи говорить про саму ситуацію, чи про те, ким він був. Спайс посміхнувся, знизав плечима й почав крутити намистини на браслеті вільною рукою: — Жахливі речі трапляються постійно. Але знаєш, що найсмішніше? Я майже нічого не пам’ятаю з того дня. Жодного чіткого спогаду. Тільки те, як прокинувся в лікарні з диким бажанням прибити свого брата за те, що він зі мною зробив. Спайс тим часом пирхнув собі під ніс, явно розважаючись якоюсь власною думкою. Його губи розтягнулись в посмішці і, злегка примружившись, він перевів погляд на Одіна: — Тепер твоя черга. Одін передав склянку з ще не розтанувшим льодом Айсі, яка швидко наповнила її знову. Він зробив невеликий ковток, ніби збираючись із думками: — Я був у дуже поганому моральному стані, — чоловік зітхнув і прибрав з обличчя прядки, що різко почали заважати. — І важко переживаючи той час… — Одін замовк. Навіть його холодність і відстороненість не допомагали легко говорити про це. — Я наклав на себе руки. Мене просто встигли врятувати. — Чи не встигли, — додала Айсі спокійно. — Це як подивитися. Марі, ще більш розгублена, ніж раніше, все ж промовила: — Я співчуваю і… — Не треба, — різко обірвав її Одін. — Ми всі самі винні у своїх помилках. — Я загинула в аварії, — байдуже додала Айсі, ніби сказала про похід в магазин. — О, це… — Марі знову спробувала виразити співчуття, але її знову перебили. — Ні, Марі, справді не варто, — сказала Айсі. — Одін правий, ми самі винні. Я сама сіла в спорткар до нетверезого хлопця. Мене ніхто не змушував. Я навіть не пам’ятаю моменту аварії. Лікарі казали, що я загинула на місці, а хлопець, поки помирав, встиг ввести мені брінт. Він як виявилось його десь купив до цього. — Усі ми виросли в сім’ях, де були гроші й зв’язки, — хмикнув Спайс і одним ковтком допив весь ром. — Тому ми тут, а не в гробах. Це не те, що зробили з тобою в лабораторії. І мені справді шкода. Адже тобі вибору ніхто не давав. — Якщо колись захочеш щось розповісти, знай: ми ніколи не осудимо, — сказала Айсі й ледь посміхнулася. Марі опустила очі в склянку, в якій розтанув весь лід: — Я не пам’ятаю моменту своєї смерті, напевно, мені ввели якийсь препарат. А прокинулась я вже в лікарні. — І на краще, — тихо сказав Спайс, обережно забираючи її порожню склянку. Вони вчотирьох розказали одне одному найпотаємніше — як закінчилися їхні історії. І хоча здавалося, що ця відвертість створила між ними невидимий зв’язок, залишалася одна проблема: жодна з цих історій не була правдою.