Шепіт Часу

      Пройшло декілька днів, Юна шукає всю інформацію і по-тихеньку відходить від, так мовного, шоку. Тепер її просте, нудне життя максимально змінилось. Тепер точно не буде як раніше. Ніколи. Юну не хвилювало ані що, що не зв’язане з останніми подіями, тому вона повністю захоплена цими ідеями. Її сім’я відчуває деяку тривогу за Юну. Вона стала більш розсіяною на їхній погляд, але з боку так і виглядало. Але Юна нічого їм не розказує, бо відчуває, що це щось небезпечне, але якщо її тягне, вона вже не зійде з цієї дороги. Вже пізно.       Після зустрічі з Марком вона не може забути про символ. Інтернет не дає нічого корисного, тому вона вирішує піти в бібліотеку та архів надіючись знайти хоча б малість відповідей. Все відбувається так інтриговано і так загадково, що Юна ані хвилини не переставала думати.       В бібліотеці Юна нічого не знайшла, можливо це було очікувано, але спробувати було варто. Тому дівчина пішла в архів. Провела вона там трішки більше години, але не було даремно. Вона наткнулась на якусь стару книгу, вже прожиті десятки років. І там дівчина побачила той самий символ.       Юна переглядаючи книгу, прогортаючи кожну сторінку, пробігаючи очима знайшла деяку інформацію: «… людина, яка не старіла, і зникла без сліду.» - звучить досить містично. Є навіть дуже стара фотографія… і Юна бачить там Марка, хоча запис датований десятиліттями раніше. А на фотографії була та сама дата з афіші.       - Це… неможливо. Це має бути хтось схожий. Але очі… ті самі. – сказала Юна у голос.       Їй стало холодно від усвідомлення, що Марк дійсно не просто людина. Вона перечитує сторінку кілька разів, але це остаточно підтверджує, що Марк безсмертний.       *від обличчя Марка*       Марк дивиться на своє зап’ястя, де горить символ прокляття.       - Чому саме я став проклятий? Чому це відбулось саме зі мною?! – кричить від безвиході Марк. – і найгірше те, що я сам не знаю, що робити далі.       З кожним днем після тієї зустрічі Марку стає тривожніше.       - Я бачив, як цілі покоління зникають, а я залишаюсь. Але тепер усе змінилося…       Він знає, що Юна вже занадто близько до правди. «Якщо вона знайде істину, то вже не зможе втекти». – ці слова не покидали голову Марка. Він розуміє, що мусить знайти її першим… або відштовхнути, щоб захистити.       - Не думав, що все обернеться так швидко і саме так», – сказав Марк у голос. – Я маю її захистити.       *від обличчя Юни*       Юна виходить із архіву, розгублена й приголомшена. І тут – Марк чекає на неї. Він не дозволяє їй так просто піти. Мімікою показав їй піти за ним. І вони відійшли від архіву та стали десь за кутком, щоб їх ніхто не бачив та не чув.       - Ти знову копалася в цьому, правда? – запитав зі злістю, але з тривожним поглядом Марк.       - Я знаю, що ти безсмертний. Я бачила тебе на фото, яке було зроблене десятки років тому! – з шоком та зі злістю відповіла Юна. Він мовчить, але по його очах видно: вона права. Він робить крок до неї:       - Ти не повинна була цього знати!       - Але це правда. Це прокляття, правда? Той символ на твоєму зап’ясті – це мітка! І я думаю, що це якось пов’язане зі мною.       Вираз обличчя хлопця змінюється. Він не просто злий -  він наляканий та розгубленим. Марк не хоче її втягувати, але розуміє, що вже занадто пізно.       - Якщо ти хочеш жити звичайним життям, забудь про це і тримайся від мене подалі!       Перед тим як розвернутись і піти, Юна схопила його за зап’ястя, та бачить символ чіткіше.       Поки Юна тримає за руку Марка в його голові пробігають спогади про прокляття: «Ти не звільнишся, доки вона не зробить вибір». Він дивиться на Юну й розуміє: вона – та, хто може його врятувати.       - Ти боїшся мене? Якщо я це все знаю, значить, це важливо. – сказала майже тихо Юна.       Це змусило Марка задуматись, але він все рівно пішов.       Після того, як він пішов, Юна помітила щось дивне. Їй здалось, що за нею хтось стежить. Вона різко обертається, але нікого немає. Їй здається, що в темряві майже за іншим будинком хтось стояв. Вона почула як тихо хтось вимовляє її ім’я, але їй лише здається.       На стіні, майже біля неї, з’являється ще один символ, це ніби знак, що вона рухається в правильному напрямку. Юна на мить завмерла, відчувши, як по спині пробігає холод. Вона намагається доторкнутися до символу, але той ніби мерехтить і здається теплим на дотик. В голові з’являються короткий уривок спогаду, якого вона не пам’ятає, ніби їй хтось уже говорив про цей знак.       Юна розуміє, що більше не може відступити, навіть якщо це дуже небезпечно.