Шепіт Часу

      Темрява. Перші секунди після пробудження були схожі на сон. Повітря густе, сперте. Був запах цвілі та чогось металевого. Юна повільно відкрила очі, але навколо була суцільна темрява. Вона зробила спробу поворухнути руками – зв’язані. Ноги теж. Паніка піднялася грудьми, серце калатало так, що здавалося, ніби його чути на всю кімнату. Темрява навколо здавалася неприродною, густою, немов вона перебувала у просторі між світами. Важке дихання лунало десь неподалік, і Юна не одразу зрозуміла — це її власний збитий ритм чи чужа присутність.       "Де я?" Вона намагалася пригадати, що сталося… Символ. Світіння. Кроки позаду. Біль. І темрява. Вдалині почулися кроки. Юна затримала дихання. Хтось був тут.       - Ви прокинулись. Добре.       Голос. Низький, спокійний. Він звучав не загрозливо, але від нього по спині пробіг мороз.       - Хто ви? Де я?!       Юна борсалася, намагаючись звільнитися, але мотузки тільки сильніше впивалися в зап'ястя.       - Спокійно, - голос не змінився. - Все відбувається так, як і повинно. Вона почула звук кроків, які віддалялися. Потім – клацнули двері. Вона знову залишилася одна. Темрява. Самотність. Але недовго. Десь з іншої кімнати почулася розмова. Приглушені голоси, але одне слово змусило її кров застигнути.       - ...жертва...       Юна затримала подих. Її голова боліла. Мотузки на руках були тугими. Вона зробила спробу поворухнути пальцями, але її тіло ще не повністю прокинулося після удару. Десь зверху хтось говорив.       - Чи впевнений ти, що це спрацює цього разу? - голос був глибокий, стриманий.       - Так, - другий голос, спокійніший, навіть холодний. - Кохання - це головне джерело сили. Їхній зв’язок настільки сильний, що цього разу ритуал не провалиться.       Юна відчула, як її серце стиснулося. "Ритуал." Вона ще не все розуміла, але її страх лише зростав.       - І ти справді думаєш, що вона ідеально підходить? — продовжив перший голос.       - Вона його кохає. Він її теж. Кров кохання найсильніша.       Юна відчула, як її накрила хвиля холоду. Її викрали не через прокляття. Її викрали, щоб використати… як жертву. Голоси стали тихішими, але вона почула ще одну важливу фразу:       - Кохання Марка і Юни - це те, чого мені не вистачило тоді. Я зроблю це правильно.       Вона вдихнула різкіше. "Це він ..." Її спробували принести в жертву замість Марка.       Юна різко стиснула кулаки. Якщо вона не вибереться, то… Вона зробила повільний глибокий вдих і напружила зап’ястя. Їй потрібно було тікати.. Юна відчула, як холод розтікається її тілом. "Жертва". Вони говорили про неї. "Вони хочуть… принести мене в жертву?"       Раптово її символ на зап’ясті запульсував. Юна відчула, як жар поширюється її тілом. Її символ горів, ніби хтось викарбовував його всередині її шкіри.       - Марку… - вона ледь прошепотіла, але її голос був поглинутий шумом ритуалу. Джонні стояв перед нею, його очі світилися неприродним світлом.       - Любов… найчистіша форма енергії… - прошепотів він, і Юна відчула, як її тіло починає втрачати силу. Щось виривало з неї життя. Марку… Він був тут. Вона відчувала його. Юна скрикнула, коли щось темне заковтнуло її ноги. Темрява…       *від обличчя Марка*       Марк був розлючений. Руки тремтіли, серце стукало в грудях так, що здавалося — він от-от задихнеться. Юна була десь там. Він це відчував.       - Ми маємо щось знайти, - сказав він, гортаючи книгу, яку Юна принесла перед зникненням.       Джехьон сидів навпроти, стискаючи клаптик тканини, який вони знайшли на місці викрадення.       - Я бачив цей матеріал у книгарні Джонні, у нього була рубашка саме з цього матеріалу, вона була точно такого ж кольору, тому думаю це він — раптом промовив він.       Марк різко підняв голову.       - Ти впевнений?       - Так. Я не звернув уваги тоді, але тепер, коли ми знайшли це біля місця її зникнення… Це не може бути збігом. Марк стиснув щелепи.       - Треба йти до нього. – строго, наче команда відповів Марк.       *від обличчя Юни*       Юна напружила руки, намагаючись послабити мотузки. Вона знала, що часу у неї мало. За дверима знову почулися голоси. Вони були ближче.       - Ти все підготував? — голос, який вона почула належив людині, яку вона вважала близькою.       - Так, залишилося лише дочекатися потрібного моменту. Символи вирізані, ритуальне коло готове.       - Добре. Цього разу… я не помилюся.       Юна завмерла. "Цього разу?"       Її охопило передчуття. Він не просто так знав про прокляття. Це не просто випадковий ритуал. Він вже робив це раніше. "Марк…" Раптом вона почула шурхіт.       - Бос, ви дійсно вірите, що це спрацює? - знову заговорив один із чоловіків.       - Так. Кохання має велику силу. І цього разу я віддам її, щоб повернути свою кохану людину, - було відчуття, що чоловік стоїть досить далеко, бо його погано чути.       Юна різко вдихнула. Він хоче воскресити когось… Її жертва повинна була стати ключем. Її серце калатало. Вона має щось зробити. Якось передати Марку, де вона знаходиться. Вона повільно опустила голову і побачила на зап'ясті… ледь помітне сяйво. Її символ реагував. Якщо вона не може говорити з Марком… може, її символ зможе? Вона стиснула зап’ястя. "Марк… будь ласка… знайди мене…"       *від обличчя Марка*       Марк увірвався в книгарню першим, навіть не чекаючи, поки двері закриються за ним. Джонні стояв за прилавком, спокійний, наче нічого не сталося.       - О, ви знову тут, - «по доброму» посміхнувся він.       - Значить це все ти! Де вона? - голос Марка був холодним, різким, повним люті.       Джонні підняв брови, удавано здивовано.       - Про що ти, Марку?       - Не грай зі мною, - Марк кинув на стіл клаптик тканини. - Це з її місця викрадення. І ми знаємо, що цей матеріал одягу належить тобі. Джонні подивився на тканину, але його обличчя не змінилося.       - Ви серйозно? Ви думаєте, що я викрав Юну?       - Це не просто збіг! Це очевидно, — втрутився Джехьон. Джонні зітхнув.       - Ви такі емоційні… - відвів погляд Джонні та тихо просміявся. Марк зробив крок ближче, його кулаки стислися.       - Якщо вона хоч якимось чином пов’язана з тобою, і ти це знаєш, то краще скажи прямо зараз.       Джонні на мить подивився на Марка, потім усміхнувся… і нахилився вперед.       - І що ти зробиш, якщо я знаю?       Марк не встиг нічого сказати - його груди раптово стиснуло дивне відчуття. Його символ… Запульсував. Очі Марка розширилися. Юна…       - Вона десь тут… — прошепотів він. Він відчував її. Джехьон помітив зміну в його виразі.       - Марку? Але Марк уже розвертався до виходу.       - Вона дає мені знак.       Він не знав, як, але він це відчував. І він не збирався запізнюватися.       Джехьон лише кивнув, він бачив, що щось змінилося в очах Марка. Він уже не панікував. Він знав, де вона. Марк зробив крок до виходу, але Джонні заговорив:       - Куди ж ви так поспішаєте? Його голос став іншим. Низьким. Темним. Марк завмер. Джехьон відчув, як у повітрі щось змінилося.       - Чорт… Марку… - тихо сказав Джехьон. Але було пізно. Двері книгарні грюкнули самі по собі. Всі лампи різко згасли. - Ви справді думаєте, що зможете її врятувати? - голос Джонні лунав відразу звідусіль. Джехьон стиснув кулаки.       - Що це за лайно?!       Темрява згущувалась. І раптом Марк зрозумів - це не просто темрява. Це була магія. Стіни наче розтягувалися, полиці з книгами почали зміщуватись, ніби їх хтось перегортав, мов сторінки старого манускрипту. Джонні стояв перед ними, але його обриси були розмиті.       - Я чекав на цей момент занадто довго, - хитро відповів Джонні. Марк і Джехьон кинулися до виходу, але підлога під ногами почала змінюватися. Вона ставала м’якою, ніби… вони тонули.       - Чорт! - Джехьон схопив Марка за рукав.       - Ти не розумієш, Марку, — продовжував Джонні, підходячи ближче.       - Я намагався зробити це з тобою, багато років тому. Але на жаль, не вийшло.       Марк стиснув кулаки, намагаючись вирватися з цієї темряви.       - Я не буду жертвою ще раз. Джонні нахилив голову.       - І цього разу не ти.       І раптом… Світ розірвався. Марк і Джехьон падали. Ні, вони не падали - їх просто викинуло з книгарні. Наче невидима сила штовхнула їх назад у реальність. Джехьон задихався.       - Що це, до біса, було?! Марк схопив його за плече.       - Ми знаємо, що це він. Вона десь поруч.       Юна відчувала, як мотузки врізалися в її руки. Вона була у великій кімнаті з високими стінами. Навколо - свічки, розставлені у чітких формах. На підлозі було вирізане щось схоже на магічний знак.       Перед нею стояв Джонні.       - Не бійся. Він був спокійним. Юна намагалася вирватись.       - Навіщо ти це робиш?! Джонні нахилив голову.       - Ти думаєш, що Марк єдиний, хто страждає від прокляття? Юна завмерла.       - Що…       - Я теж мав своє кохання, Юно. Але я втратив її. І тепер… я виправлю цю помилку. Він простягнув руку.       - Кров закоханих - це найчистіша енергія. Вона сильніша за смерть. І я використаю це. Юна вдихнула.       - Ні…       - Так! – відповів Джонні з злим виразом обличчя. Його справжня натура показується. Джонні підняв ніж. У цей момент двері вирвались з петель.       - ВІДІЙДИ ВІД НЕЇ!       Марк. Його очі світилися люттю. Джехьон кинувся вперед, збиваючи одного з людей Джонні з ніг. Але Джонні лише усміхнувся.       - Ви запізнились.       На підлозі запульсували символи. Юна відчула, як її символ запалився. Ритуал почався. Темрява вирвалась з-під землі. Марк кинувся до Юни. Її руки нарешті звільнилися.       - МАРК!       Вони майже торкнулися одне одного… Але… Все вибухнуло світлом. Час зупинився.       Марк відчув, як навколо все затихло. Лише слабке пульсування символу на його зап'ясті, що наче перегукувалося з символом Юни. Світло вибухнуло з центру ритуального кола, розкидаючи всі предмети навколо. Повітря загусло, ніби його намагалися вирвати з кімнати. Юна закашлялась, її символ горів вогнем.       - МАРК!       Але він її не чув. Марк зробив крок вперед… і тут же відчув, як щось невидиме стиснуло його горло.       - Ти не врятуєш її. Джонні стояв у центрі кола, його очі сяяли темним вогнем.       - Цього разу все буде так, як я задумав.       Його голос віддавався луною у голові Марка. Темрява завирувала, розливаючись хвилями, наче жива істота. Юна відчула, як її ноги відірвалися від землі. Її піднімало в повітря, ніби сама кімната намагалася поглинути її.       - НЕ ДАМО ЙОМУ ЦЬОГО! - закричав Джехьон і кинувся до неї, але невидима сила відштовхнула його назад, вдаривши об стіну.       - Джехьон! - крикнула Юна, але її голос потонув у завиванні магічного вітру.       Марк намагався рушити вперед, але його ніби прибили до землі. Джонні знову заговорив:       - Я був близько тоді… і цього разу я не програю! Він зробив крок до Юни.       - Любов - це енергія. Ви не розумієте, наскільки вона сильна…       Марк стиснув зуби.       - Це не любов, якщо ти забираєш у когось життя!       Темрява ринула вперед. Марк кинувся до Юни. Їхні руки майже торкнулися… Але щось сталося. Темрява не просто поглинала кімнату. Вона проникала всередину них. Марк відчув, як щось виривається з його пам’яті. Крики. Біль. Колись давно… Він уже був на місці Юни. Він уже проходив через це. Його спогади ніби вибухнули в голові. Юна теж це відчула. Ритуал не просто використовував їх. Він відкривав їхні душі. Вона почула свій власний голос… але не тут. У минулому.       - Марк… ми знайдемо один одного знову…       Її очі розширилися. Це було її минуле життя. Джонні це відчув. Його магія затремтіла.       - НІ… ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ…       Марк розірвав невидимі пута і кинувся вперед. Його пальці торкнулися пальців Юни. І все вибухнуло. Темрява закричала. Джонні закричав. Ритуал руйнувався. Світло розірвало кімнату. Юна впала на землю. Марк теж. Джехьон нарешті зміг піднятися, тримаючись за голову. Все закінчилося? Темрява ще коливалася в повітрі. Юна повільно піднялася, її символ ще горів слабким світлом. Марк глибоко дихав. А Джонні… Він стояв, важко дихаючи. Його погляд був повний люті.       Юна лежала на підлозі, важко дихаючи. Її тіло палало, ніби вона горіла зсередини. Символ на її зап’ясті світився яскравим білим світлом, наче намагався щось сказати. Навколо ще кружляли залишки магічної бурі.       Джонні стояв посеред зруйнованого ритуального кола. Його обличчя було спотворене люттю, а очі горіли темним вогнем.       - Ви… зруйнували… все… - прохрипів він, важко дихаючи.       Темрява ще вирувала навколо нього, неначе не хотіла відступати. Марк, не вагаючись, кинувся до Юни.       - Юно! - його голос був сповнений паніки. Він схопив її за плечі. Її тіло було холодним, але вона ще дихала.       - Юно, відкрий очі! - його голос тремтів. Вона повільно розплющила повіки.       - Марк… - її голос був слабким, ледь чутним. Її пальці злегка здригнулися, коли вона торкнулася його руки.       - Ти тут…       - Я тут. - Він сильно притиснув її до себе.       На секунду світ ніби зупинився. А потім… Джонні рвучко підняв голову. Його обличчя смикнулося.       - Ви не заберете її!       Темрява кинулася вперед, наче жива, закручуючись у величезний вихор. Марк не відпустив Юну.       - Не цього разу!       Його символ запалився яскравим золотим світлом, і в ту ж мить сила ринула вперед. Темрява і світло зіткнулися. Грім розірвав кімнату. Повітря наче затріщало від напруги. Юна задихнулася від болю. Її символ горів, та ставав чіткіше… Вона відчула, як щось стискає її зсередини, намагаючись відірвати її душу від тіла.       - Ні! - прошепотів Марк. - Я не віддам тебе. Він вчепився в неї сильніше, передаючи їй свою силу.       - Тримайся! Юна спробувала, але… Вона відчувала, що темрява вже відбирає її.       - Не дозволю! - Марк закричав.       Його зап'ястя запалилося золотим вогнем, і раптово світло вибухнуло. Темрява закричала. Джонні закричав разом із нею.  Його тіло смикнулося, і він відлетів назад, ударившись об кам’яну стіну. Магічний вихор розірвався. Юна відчула, як її душа повертається у тіло. Її символ… більше не пульсував болем. Вона була жива. Марк притиснув її до себе. Він тремтів.       - Юно… Вона слабко підняла руку і торкнулася його обличчя.       - Ти мене врятував…       Він не відповів. Просто міцніше обійняв її та поцілував у лоба. За кілька секунд Джехьон важко піднявся з підлоги.       - Все… все закінчилося?       Марк глянув на Джонні. Той сидів біля стіни, важко дихаючи. Його очі ще світилися темним світлом, але… магія в ньому слабшала. Він програв. Але перед тим, як Марк устиг щось сказати, Джонні усміхнувся. Кривавою усмішкою.       - Ви… думаєте, що виграли?       Марк мовчки дивився на нього. Джонні повільно підняв голову. Його голос став ледве чутним шепотом.       - Це… ще не кінець…       І в ту ж мить темрява закрутилася навколо нього. Джехьон різко схопився.       - Не дай йому втекти!       Марк кинувся вперед… Але було пізно. Темрява затягнула Джонні в себе, і він зник. Кімната затихла. Лише потріскування свічок і важке дихання Юни наповнювали простір. Марк подивився на неї. Вона була бліда, втомлена, але жива. Він торкнувся її щоки.       - Все… закінчилося, - прошепотів він. Юна заплющила очі.       - Так…       Але обоє знали правду. Це не кінець. Це тільки початок чогось гіршого.