Палаю, бо ти поруч...Навіть темрява боїться нас!

Вони сховались у старому готелі на краю міста. Там, де стіни вже не тримають спогади, і де навіть найтемніші істоти не ризикують залишитись надовго. Він був тихим. Занадто. Ніби щось уже змінилось — але вона ще не знала, що саме. ______ > — Скажи мені… Ти ж не міг так просто зникнути звідти, де ти був раніше? Тебе не відпустили. Ти — утікач? ______ Він дивився на вікно. Вітер гойдав фіранку, і в його очах відбивалась буря. ______ > — Я не втік. Я вирвався. Але за мною прийдуть. ______ Тієї ж ночі вона вперше побачила їх: Ті, хто вважав себе суддями. Ті, що говорили крізь дзеркала. Що ходили босими ногами по стелі. Що вміли шепотіти одразу в обидва вуха. Ті, що сказали їй ______ — Віддай його. Він не твій. Ти не знаєш, чого він коштує. > — Я знаю, — відповіла вона. — Знаю більше, ніж ви думаєте. І він мій. Я не вірю вам. — Тоді ми візьмемо тебе. І він знову зламається. Бо це — все, що він уміє. ______ Він почув це. Прокинувся різко — в очах було щось дике, майже тваринне. Схопив її, наче боявся, що вона зникне між пальців. ______ > — Вони були тут? — Так. Вони хочуть забрати тебе. Або мене — щоб зламати тебе. ______ І тоді вона побачила, як його страх перетворюється на лють. А його лють — на пристрасть. Бо він не дозволить. Він пройде крізь них, спалить їх, якщо треба. Але найстрашніше — він став слабкий. Бо любив. Бо потребував. Бо більше не був тінню. ______ > — Я не відпущу тебе. Навіть якщо за це доведеться віддати все, що залишилось. Навіть якщо темрява в мені знову переможе. ______ Вона доторкнулась до його щоки. А потім — поцілувала. Без страху. Без сумніву. ______ > — Якщо ти згориш — я згорю з тобою. Але не віддам. Бо я вже твоя. І ти вже — мій. ______ І в цей момент з темряви хтось завив. Не від гніву. А від поразки. Бо навіть темрява не може перемогти тих, хто кохає одне одного сильніше, ніж боїться зникнення.