Школа

Заставка. В лесу было неспокойно. День продолжался, а Лісовик і Водяник до сих пор спорили. Вошла Кікімора. Кікімора: — Що се я чую? Тут люди жити будуть? Як же так, бо ж мав ти, Лісовику, охороняти ліс від цих бридких істот! Водяник: — Я теж йому про це кажу! Але він впертий, заклястись треба ж то було йому, що Дядько Лев та вся його рідня безпечні будуть в цьому лісі! Лісовик: — Заклявся то заклявся! То не твоя вже справа! Водяник: — Заклявся ти, та інших дії ти ж обмежуєш! Кікімора: — Та як тут люди жити будуть, то я на них кошмари накладатиму, нічого яскравого із снів не буде! Тільки тихий морок! Водяник: — Іди, роби! Не заважаю, а буде шанс... Втоплю твоїх улюбленців- людей! Немає місця їм у цьому лісі! Дядько Лев (слышно только голос из глуши): — От Водяник, бодай би всох! Ще й рибу розгубив усю, що наловив! Лісовик (ще суровіше): — Я не зрозумів! Коли ти встиг ледь не втопити дядька Лева! Кікімора: — І правильно зробив, шкода що ця людина, така розумна, й знає як прогнати наших! Лісовик: — Кікіморо, йди геть! Час повертатись додому тобі! А ти, Водянику, розказуй, що зробив й коли. Водяник: — Ми сперечались хвилин 20, а близько години тому, він рибу ловив у моїй воді. Ну я його й втопити захотів, але ж воно таке прокляте, знає, як прогнати нас. Ненавиджу! Втоплю! А зараз маю йти! Водяник уходит под воду. Лісовик уходит в лес. Дядько Лев выходит на поляну. Дядько Лев: — Лукаше! Де ти длявся? Допоможи багаття розвести! Дядько Лев заснул. (Свет отключается полностью, Градус (играет Дядька Лева) уходит со сцены. Назар (играет Лукаша) тоже отходит). Из дупла вылезает Мавка. Мавка: — Ох, скільки я спала? Лісовик (возвращается на сцену): — Довго, вже й сон-трава відцвітає! Мавка: — А хто ж мене збудив? Лісовик: — Мабуть весна. Мавка: — Та ні, весна ніколи ще так не співала! Ти, дідусю, чуєш? Лісовик: — Чую! Це хлопець грає. Дядька Лева небіж. Лукаш наймення. Мавка: — Я його не знаю! Та бачити мені його не варто? Водяник появляется над водой. Водяник: — Вітаю, Мавко! Не варто бачити людей! У нас дух вільний лісовий, швидкий і буйний водяний, а в сих людей... Істот проклятих! Не наш дух вільний, а хатній рабський! Лісовик: — Він правду каже, доню, гуляй, жартуй, приваб всю силу водяну, гірську. Ти вільна в цьому лісі. Та остерігайся ти людських стежок, бо там зникає воля. На сцене послышались шаги Лукаша. Водяник ушёл под воду, Мавка у вербу, а Лісовик в гуще леса скрылся. Лукаш достал нож и приблизился к берёзе. Из-за верби выглянула Мавка. Мавка: — Стій! Не ріж, не убивай! Лукаш: — Та я лиш соку наточити думав. Мавка: — Не думай навіть! Це кров сестри моєї. Лукаш: — Чудна ти, дівко! Хто ж бо ти така? Вербу сестрою називати сільська дівчина не спроможна! Лукаш задумался. Лукаш: — Так ти Мавка! Мавка: — А якщо і так, то що! Лукаш стал приближаться до Мавки. Мавка: — Стій! Не підходь! Лукаш: — Ну чому? Ти гарна дуже. Здається, я тебе кохаю! Так, кохаю я тебе! С неба спустился Перелесник. Перелесник: — Вона ж сказала, не чіпай її! То що, летімо в гори, Мавко? Мавка: — Так, я хочу бачити смереки! Перелесник и Мавка улетели. Мавка сидела на руках у Перелесника. Скоро должно было садиться солнце. Азула подошла к Эклипсе на балконе, в этом театре, это были одни из лучших мест, где всё было хорошо видно. Секретарь сказала: — А Андрей весьма убедительно играет, хотя говорил, что не актёр. — Заклинание помогает играть лучше, оно помогает выявлять нужные эмоции и тон, когда актёр сам не дотягивает— сказала Эклипса. — Понятно. Но как он и играет и держит заклинание? — Заклинание накладывала я в этот раз— сказала директор Эклипса. В зрительном зале у Олеси возник вопрос и она шёпотом задала его: — Ем... Куди вона полетіла, вистава лише почалася, а головна героїня вже пішла гулять! — Є таке... Думаю, скоро повернеться— сказала Оля. Девушки обсуждали, пока на сцене показывали закат солнца.