Стихи на украинском

Признаюсь Богу, було складно Повірить в дійсність цих подій. Скоріш за все їх й не бувало, Але я вірити хотів. До мене ти явилась наче Чарівна фея із казок. Моє життя стало інакшим, В тім винна ти, ти злий порок. Де змігся я, де пригодився? Чим заслужив цей цінний дар? Кому такому я молився, Хто дарував мені ще шанс? В блідого місяця вночі я запитаю, Прошу його мені відповісти. А він знущаючись, сміється із зірками А згодом каже: «в тому винен ти». Все завмирає на якусь хвилину Не вірю я в його брехню. При світі дня веду себе сміливо, Вночі ще раз збрехати попрошу. В мені нема того тепла й любові Тебе погублю я, мерщій тікай. Відповідальність за стосунки ріже очі, Я на свободу хочу, прямо в рай. Життя прошу забрати цю удачу, Ти подаруй її тому, хто так хотів. Хто цінуватиме тебе й твою гарячу, Палку любов та швидкоплинність днів. Я пам’ятати буду цю можливість, Цей дивний шлях, дарований мені. Шкода, ним я не скористався, Але я не шкодую, ні, ні, ні. Залишиться твій образ в мені жити, Про нього згадуватиму я знов і знов. В реальність втілю давнії бажання, А ти зустрінеш справжнюю любов. Життя припіднесе обом випробування, Ми мусимо обрати власний шлях. Нам сили придаватиме кохання, І магія підтримки у серцях. Твій образ навіки в моєму серці, Не в силах я забути його смак. Твій образ був для мене надто справжнім, Він буде жить зо мною у думках. Нехай здаються мріями цілунки, Ігнорувати будем плач душі. Нам одне одного з тобой не вистачає, Але ми люди горді, тим й дурні. Для чогось ми були нам дані, Уперта доля дарувала нам урок. Мені хотілось вбити ті страждання, Що я отримав після цих випроб. Роки проходять, лине час невпинно, Кого я тільки ще не зустрічав. Ці люди особливі були сильно, Але чомусь я й досі сам. Мені так смішно іноді буває з долі, Вона така жорстока й непроста. Все закрутила так, що й не зупинеш, Та навіть в цьому сенсу більш нема. Тебе я не забув і досі, Скажи, чи пам’ятаєш ще мене? Як склалося твоє життя? Ти любиш? Я сподіваюсь ти щаслива, хоча б ти. Задумуюсь я іноді над нами, Вертаюсь у минуле та дивлюсь, А чи могли б ми все змінить без драми? Забуду й дуже гірко розсміюсь. Не припиню я мріяти про зустріч, Як і не буду більш обманювать себе. Тебе бажаю я понад усе на світі, Ти б посміялась з цього залюбки. Здається, час прийшов прощатись, Я знаю, тобі, певно, все одно. Прошу лише, не бійся помилятись, Заверши арку цю міцним вином. Нехай в житті твоєму будуть люди, Які тобі потрібні, а ти їм. Лиш озирнись, вони усюди, Спішать до тебе через сто морів. Ти раптом озираєшься та кличиш, У темряві знайомий бачу погляд. Ти сподіваєшся, ти мрієш, Я відпустив тебе, мій справжній давній спогад…