Стихи на украинском

Розірвана сукня на дівчині милій, Кудряве волосся спадає з плечей, Напевно і голос у неї звабливий, Пронизливий погляд зелених очей. Накрило туманом місцину зелену, У лісі густім так багато дорог. Я заблукала у нім без можливості вийти, Ой хто ж би мені тут тепер допомог. Тебе я побачила надто раптово, Ти вийшла з туману загублена душа. На ключицях блідих були видні порізи, Зап’ястя закуті в міцних ланцюгах. Звідкіль ти з’явилась, бродяча халепа? Чи може нещастя мені принесла? Я вип’ю до дна їх усі й не помічу, О Господи Боже, чому ти така? Підходиш поближче, за руку береш, Виводиш на ній непомітні узори. Твоя беспощадність не знатиме меж, Вдихаєш погибель в мої сухі губи. Тону в цьому омуті й сонця не бачу, Твої тонкі руки обіймають мене. А потім граційно спідницю знімають, Лежить вона долі, забута в грязі. Твоє тіло — храм, а шкіра, як шовк На неї дивлюся, боюся торкнутись Ведеш мої руки по золоту цім А я розумію, що більш не боюся. Ця ніч надто грішна, просила я Бога В перервах на грані молила простить Ти відьма без слів, що мене покорила Хотіла я вмерти, а ти мене вбить. Дивлюсь в твої очі і зорі там бачу, Ні слова не кажеш, а я й не питаю. Такої, як ти не знайти більш ніде А я й не шукаю, без користі це. Прокинуся вранці, а відьми не буде Вернуся додому, байдуже на люди. Що скажуть, подумають? Яка вже різниця? У серці моєму живе таємниця. Буває, побачу тебе у тумані, Ти кличеш мене, зазиваєш з собой, Чи може піти й утопитись в бажанні? Торкнутись солодких твоїх пишних губ. Прокинусь вночі серед хати пустої, Приснились кошмари, то був лише сон. Дивлюся у небо, мені бачуться очі, У мариво хочу вернутися знов. Думки мене гложуть, дивлюся у зелень, Напевно, то зло там чатує мене, У ньому по горло саме захлинуся, Біжу, не боюся, там бачу тебе. Піду я з тобою без сумнівів в серці, Піду за тобою о відьма лісів, І все стане добре, ми будемо разом, Любитися будем у ночі ясній. Тебе там немає, я помилилась? Ти — сон, що існує в моїй голові? Перехоплює подих, у серденьку колить, Я гірко сміюсь, лежачи на землі. Забути потрібно той сон, таємницю, Це лиш божевілля, що сталось зо мной. Моє божевілля! моя таємниця! Я стала залежна одной лиш тобой. Прийди ж но по мене у темряві ночі, Вкради з-під очей повних люті людей, Вбивай мене вічно, як того хотіла, Заснути в руках твоїх буде за честь. Та ти не приходиш, про мене забула, А я й не чекаю, не вірю тобі. Закохана в сон, живу тільки тобою, Байдужа, покинута в пустоші цій. Гудуть голоса, ідуть товпи народу, Спіймали злу відьму, палити везуть. Кайданами скуті зап’ястя рудої, Зеленії очі, що й досі живуть. Постукали в хату, доклали дівчині, На страту біжить, не відчуваючи ніг. По алеї ступає ногами босими, Взуття стереже дощатий поріг. Дісталася площі, багаття палає, Стоїть там немила, як риба німа. Укрита за полум’ям відьма зваблива, Ні слова, ні звуку, страшні чудеса. Не плаче дівчина, слідкує за нею Не бачить, не чує, чого вона жде? Чекає на знак, про благання забула Підходить до полум’я, як до рідні. Опутує жар її, жадно тягнеться Мертвеє тіло горить у вогні. Але вона знає, що серце в нім б'ється Там очі зелені, що й досі живі. Стрибає у полум’я, думок більш немає, Серце дівчини уже не болить. Вона дивиться, бачить, відьма ридає, Дівчина не плаче, а криком кричить. Секунди життя покидають останню, А відьма живе у палкому вогні, Зціловує сльози дівчина в коханої, Засинає вона на вічні віки. А сльози рудої все льються без краю, Потушили вони золотистий вогонь. Падає долі, в коханні палає, В обійми свою заключає любов. Злякалися люди, розгнівали відьму, Веде вона карму блідою рукой. Кайдани спадають, а очі тускніють, Убила руда навіжений народ. Схиляється низько, цілує дівчину, Холодні долоні бере у свої. Життя в них вдихає, останню хвилину, Відкрила любов свої очі ясні. На що вони гають єдині секунди? Про що говорили дві мертві душі? Це так неважливо, ви люди лиш знайте, Любіть як востаннє, живіте, горіть…