потойбічний & реальний світ

— Мама. А чого ти тут? — Завтра ти повина з’явитися в небесне царство. — А хіба ще не рано для вирішеня куди мене мають відправити? — Не через це. — А тоді нащо мені там з’являтися? — Тобі мають винести наказаня через нрушеня правил. Я думаю ти розумієш, про які нарушеня я говорю. — Да, я понімаю. — Наказаня може бути срашним такшо приготуйся і не роби більше нічого такого. — Добре. — А, іще йому струть всі спогади про тебе такшо більше не питайся зустрітися з ним. І сьогодні він вже не напише. — Ні, мамо прошу нестирайте йому пам’ять, будь ласка він обіцяв, що нікому не розкаже. — Вибач, але даже для тебе я не зроблю винятку, недивлячись на те що ти моя дочка. Правила для всіх однакові. — А хіба ти не нарушила одне з найголовніших правил і закохалася в мого тата. Хіба не через це мене відправили на землю? — Я тоді тоже понесла страшне наказаня. Тебе забрали зразу після народження, а я 5 років просиділа у в’язниці. Тож не повторяй моїх помилок прошу тебе. — Добре, я завтра з’явлюся на засідані, а зараз піду спати. Спокойної ночі. — Гарних снів. — «Вона вже повністю приняла людське життя, а це не дуже добре''. Тим часом в Юнгі."Блін, куди її лудше позвати? Вона така мила і гарна, що мені здається що я можу і влюбитися в неї. Ой да ну, яка любов вона ж ще учениця. О придумав покажу її свою студію. Да і за одно поговоримо в комфоті і в теплі.» — Ох бляха. А ви хто? — Я тато Мі Йонг. Нам треба поговорити. — Ем, про що? — Про те шо ти вибиреш. Втратити всю пам’ять стосовно Йонг, чи тільки питворитися що все забув. То що ти вибиреш? — Я виберу… — і в цей момент в приміщені зацарила глобока тиша в очукувані вибору Юнгі.