Віолетта

Він не любить цю історію. Та тій історії мільйон років, ну насправді лише двадцять, але... Почалось усе ще в десятому класі, вони не були близькі, але вчились разом вже дев'ять років. Вона не була особливою, чорне фарбоване волосся до середини шиї, бронзова шкіра, зелені очі, дивний одяг, наче завжди не з її плеча, аромат ментолових сигарет і дешевого дезодоранту - от і вся вона, Денис ніколи не намагався дізнатись більше, на те не було необхідності. Знав ще, що їй на все пофігу, вона нікого не любить. Непевно навіть батьків не любить, думав хлопець. Знав це певно з дванадцяти років, коли один-єдиний раз попав з нею в одну компанію. Їх однокласниця, Ліда, одна з найбагатших і відповідно найцікавіших дівчат у класі. Насправді, Денис не знає, чи просто вже не пам'ятає яка вона була, але мала старшого на рік брата, Андрія. Який дружив з хлопцями, в тому числі однокласниками сестри, запрошував грати в приставку, перший зі знайомих хлопця обзавівся комп'ютером. Короче, не друг, а мрія. Сестра Андрія приносила хлопцям чай з цукерками і часто лишалась. Чи то не мала чим зайнятися, чи їй справді було цікаво, але вона підтримувала бесіди про новенькі ігри та спортивні події. Тоді, здається, всі вслід за Андрієм почали дивитись хоккей. Він жив з ними в одному будинку, Ліда в другому під'їзді, Денис - в четвертому. Тоді в нього навіть була мрія, почати зустрічатися із дівчиною, щоб більше часу грати на комп'ютері її брата. Таке собі уявлення про стосунки. Тож на святкування дванадцятого дня народження Ліди був запрошений весь клас. Коли майже тридцять дітей вломилось до квартири іменинниці, вона широко посміхнулася, приймаючи подарунки і вітання, та попросила не мучити котика, бо він був чи старий, чи хворий, а може просто боягуз. Діти побачили велику пухнасту тваринку на дивані в залі, але як тільки кіт відчув атмосферу драпнув під диван. Всі лиш зітхнули, яка дитина відмовиться помацати котика. Почалось святкування, батьки Ліди ставили музику, а брат показував нові танцювальні рухи, дітлахи їли та реготали. Людей було багато і всі швидко поділилися на компанії, хтось грав на приставці, хтось танцював, а хтось разом з іменинницею пішов дивитися "Красуню і чудовисько", який тільки вийшов. Хлопець тоді програв раунд і його відправили танцювати три пісні. Така була умова, адже людей багато, всі хочуть пограти, тож програв - злазь. Коли Денис відстрибав дві пісні підряд, то ледь не помер від спраги. Підскочив до столу, налив компоту і впав на стільчик. Перевів погляд на диван, а там сиділа вона з чорним котом, той влігся позаду дівчинки, наче обійняв її своїм тілом. Кіт, що боїться чужих, ховається і не дається в руки, лежав поруч з нею, розслаблений і сонний. А їй було все одно, вона просто ігнорувала його. Багато років потому, Денис думав про цю сцену, невже коти справді такі, чим менше його любиш і звертаєш уваги - тим більше часу він приділяє тобі, а може просто він відчуває спроріднену душу поруч. Всі знають, що кіт живе сам по собі. З усіх дітей, що були б раді бути поруч, товстий чорний кіт обрав дівчинку якій пофігу, яка за годину часу навіть не спробувала його погладити. Вона взагалі невідомо чого тоді прийшла, звичайно її запросили як і всіх, але їй було тут відверто не цікаво, вона дивилась з дівчатами мультик, бо так не треба було нічого робити, ані слухати когось, ані говорити самій. Її погляд був порожній, вона була не тут. Іноді Денис намагався вигадати про що вона тоді думала, може про домашку, або сварку з батьком, або взагалі відключила мозок і релаксувала. Ніхто не знає точно скільки часу хлопець дивився на неї, наче заворожений. Аж доки його друг Паша не ткнув в плече: -Гей, Денисе, в тебе ще третя пісня! - Він перекрикував музику і ледь збирав слова докупи через сміх, - зараз почнеться наступна, ти маєш запалити! -Так, я вже йду.