Віолетта

Після випадку на дні народження, в свідомості Дена відклалося, що вона якась дивна, надто повільна, якби святкування було в парку на неї сідали б голуби, надто тиха, він не міг згадати як звучить її голос, не зацікавлена ні в чому, ані в однокласниках, ані в розвагах, ані в спілкуванні з тваринками. Якщо чесно, то такі висновки про людину не зачіпали хлопця, він не хотів розгадати загадку і дізнатись більше, навпаки, хотілося взагалі забути про неї. Навіщо тобі такі знайомі? Ніякої користі. Так пройшло ще чотири роки. Денис тепер учень десятого класу, президент школи, відчув вже стрибок гормонів, його голос став нижчим, а плечі ширшими, на фізкультурі він стоїть другим по зросту, вищий за нього на три сантиметри тільки його друг, Ігор Стасик, який вже переріс планку в 190 сантиметрів. В слід за гормонами за Денисом починають скакати дівчата, то Оленка пригощає шоколадкою, то Маринка просить допомогти донести підручники додому, то Ірка запрошує на каву. Але вони йому не подобаються, ні-ні фізично все гуд, але занадто вони для нього однакові. Денис нікого з них не хотів образити, але на чергове запрошення відповідає жорстко: — Ходімо в кіно, Денчику? — від однокласниці Тані, вона найбільш наполеглива, кладе руку на плече хлопця, ледь вище ліктя. — Вибач, але маю інші плани, — вона така маленька, але така стійка, що викликає навіть повагу в хлопця. Зазвичай дівчата здаються після однієї-двох спроб, а Таня «караулить» його вже третій місяць. От саме таку наполегливість проявляли герої-коханці з книжок його матері. Таня Морозова була зовні зовсім не типажем «героя-коханця», нижча більше ніж на голову від Дениса, прудка, з грайливими сріблястими очима оточеними пухнастими віями, з пухкими губами на по-дитячому кругленькому личку, русявим волоссям в тугій косі до лопаток. Загалом звичайна, але цупка. Вона змучено зітхнула, але сказала, що все окей. На секунду, Денису стало її шкода і він вирішив, що обов’язково дасть дівчині шанс до випуску зі школи, до якого лишилось трошки більше року. В перший раз це сталося, якось на початку березня, його змусили бути ведучим на шкільному концерті до восьмого березня, та і було б нормально, але організатором стала завуч з учбової частини. Дуже специфічна жінка, якщо зовсім відверто, то дуже галаслива, таких ще називають істеричками, діти були вдячні лише за те, що Людмила Петрівна нічого не викладала. Жінка була дуже не послідовна як постановці номерів, так і в організації репетицій. От скажіть, будь ласка, нащо їй на чотиригодинній репетиції ведучий, який читає текс з папірчика? От і Денис не знав, за що має тричі за день дивитись постановку сценки п’ятикласників, тому і втік з актової зали, ніби у вбиральню, збирався повернутись лише в самому кінці. Вийшов, прогулявся мовчазними коридорами, тільки п’ятий урок почався. Рідна, старенька школа, облізла фарба на стінах, з заклеїних на зиму вікон піддуває, але все одно так затишно. Денис замислився, що раніше школа здавалася велетенською, особливо в початкових класах, коли все навчання проходило на першому поверсі. Потім в п’ятому класі їм довелось вчитись ходити по кабінетам, губитись між другим і третім поверхами. Десятикласник прогулявся всіма закутками які тільки знав, іноді прислухаючись до розмов в класах. Звичайно, хлопцю подобалось не сидіти на нудній географії та біології, але не ціною крові з очей і вух. Спустився у фойє на першому поверсі, з вікна побачив голубів, що ходили по ще засніженому шкільному дворі. Часу багато вільного, зайнятись нема чим, пішов до їдальні, купив булочку. Вирішив погодувати пташок. Вибіг надвір, як справжній ніндзя. Став таким чином, щоб з вікон актової зали і кабінету географії його ніхто не побачив. Накришив голубам провіант і вже хотів йти назад, підняв очі і побачив її. Вона сиділа поблизу, непомічена одразу завдяки голим гілкам верби, на одній з шин, підклавши під зад власний шкільний портфель. Насправді там тих шин цілий ряд, тому Денис вирішив скласти їй компанію. — Привіт, — хлопець помахав їй рукою. Вона випускала пару з рота і дивилася в нікуди. Потім подивилась на нього і вийняла з вуха навушник. — Ти щось хотів? — спитала дуже тихо, наче її рот пересох і коли дівчина заговорить з нього почне сипати пісок. Денис помітив між її пальців білу паличку. Саме тоді він вперше відчув аромат сигарет. Звичайно, він мав кількох друзів які курили, той самий Стасик, але ось так, не соромлячись, не ховаючись, серед білого дня, біля школи, дівчина, його однокласниця. Такого здивування хлопець не відчував з моменту, як дізнався, що Діда Мороза не існує.